Інтерв'ю з благодійницею, громадською діячкою, депутаткою облради Людмилою Станіславенко

Інтерв'ю з благодійницею, громадською діячкою, депутаткою облради Людмилою Станіславенко
171808 ПЕРЕГЛЯДІВ

Коли випадає нагода поспілкуватися з такою неординарною особистістю, хочеться запитати про все, спіймати кожну її думку чи спогад, аби зрозуміти, як вона будувала свій шлях, йдучи до успіху, які рішення приймала та які труднощі долала.

— Людмило Анатоліївно, в який період чи момент життя Ви усвідомили, чим хочете займатися та в якому напрямку надалі рухатися? Коли зрозуміли, в чому Ваше покликання?

— Коли під час чергової зустрічі з друзями мене запитали, ким я себе бачу в майбутньому і чим би хотіла займатись, щоб отримувати задоволення, я відповіла: «Точно не знаю, але я люблю слухати і відчувати людей. А ще мені подобається заглиблюватись у почуття і постійно аналізувати, чому так, а не інакше». Однак, тоді мені було десь 22-23 роки і я уявлення не мала, яка професія може бути пов’язана з такими захопленнями. А-от у 27 розпочалися справжні «пошуки себе». На той момент я вже була більше 10 років у шлюбі, працювала медсестрою, мала двох прекрасних дітей (синочка й донечку) і абсолютно точно усвідомлювала, що настав момент самореалізації та зростання. Це був десь 2003-2004-й рік, коли такі терміни, як: тренінги, психолог чи психотерапевт, ще не були модними, мало кому відомими, і майже ніхто не розумів різницю між психологом та психіатром. Тож я активно поринула в пошуки і після чергового тренінгу, пов’язаного з комунікацією, чітко відчула, що хочу бути саме психологом!

— Отже, визначившись із майбутнім фахом, як Ви розпочали освоювати цю складну і водночас глибоку професію?

— Спершу знайшла ВНЗ, де навчали психології, і в останній момент подала документи. На той час я вже мала дві освіти: вищу – економіста, та середнього медпрацівника, тож це неабияк допомогло мені при вступі. На щастя, мене прийняли! Ніколи не забуду випадок, коли прийшла на співбесіду ще з двома хлопцями, які говорили дуже дивною для мене мовою з незрозумілими словами, як-от: гештальт, катарсис, інтроект. Тож моя впевненість десь миттєво зникла, і я запанікувала. Це вже згодом саме з цими хлопцями я навчатимусь в одній групі, й навіть до сьогодні ми товаришуємо в професійному і життєвому просторі.

—Чи підтримав хтось із рідних/ друзів Вас у прагненні вивчати психологію, зважаючи на те, що в ті роки для багатьох звичайних обивателів психологія була професією із розряду «вищий пілотаж»?

—Так, підтримав, але лише мій чоловік. Саме він і підвіз мене на доленосну співбесіду, а пізніше, перших кілька років, сильно шкодував через ту підтримку, примовляючи жартома: «Краще б ми запізнились». Я стрімко розвивалася, змінювалась і змінювала все та всіх довкола у позитивному напрямку. І вже зараз, через багато років, мій коханий із гордістю розповідає своїм друзям, знайомим про свою дружину, як професійну психологиню, котра знає та відчуває все й про всіх!

Щодо моїх батьків, то вони були здивовані моїм рішенням. Особливо їх шокувало, коли після чергової інтенсивної роботи я телефонувала їм та ридала у слухавку, запитуючи: «Чому я чула так мало слів «люблю»? Чому нас так мало обіймали в дитинстві?». У відповідь неодноразово підслуховувала, як мама тихенько підказувала папі, передаючи слухавку: «Ну скажи, скажи, що ти її любиш!». Звичайно ж, я знала, що вони любили і люблять мене з братом понад усе на світі. Просто, на жаль, наші батьки не були навчені проявляти свою любов. Для їх покоління любов виражалася у таких поняттях, як: забезпечити, нагодувати, одягнути. Тому я їх вчила любити і навчаю до сьогодні.

Своїм дітям я завжди кажу багато слів любові та чую такі слова навзаєм! Я багато їх обіймаю, адже точно знаю – кожній дитині й людині потрібна любов!

— Проаналізувавши той період життя і шлях аж до сьогодні, скажіть, як все ж таки вивчення психології вплинуло на Ваше життя?

— Вже більше 17-ти років я глибоко вивчаю та досліджую такі напрямки психології, як: психоаналіз, гешталь-терапія, пропедевтика (основи психіатричних захворювань), психосоматика, сімейна психотерапія, дитячо-батьківські відносини, сексологія, іронічно-парадоксальна терапія і ще багато різних коуч-програм. І знаєте, абсолютно впевнена, що я досягла таких вершин та успіху саме завдяки моєму безперервному навчанню, постійному відвідуванні різноманітних курсів зростання, майстер-класів і т.д. Навіть зараз, маючи 3 вищих освіти, я навчаюсь в аспірантурі, пишу кандидатську, паралельно закінчую черговий онлайн-курс і щоденно черпаю знання у кожної людини, яка зустрічається на моєму шляху. Завдяки психології, я справді навчилася краще і глибше розуміти життя, людей, їх вчинки, почуття та багато інших моментів.

— Ваша благодійницька та волонтерська діяльність широко відома не лише на Вінниччині, але й далеко за її межами. Ви заснували потужний Благодійний фонд, який, окрім точкових проектів і довготривалих акцій, допомагає розвивати культуру області, соціальну сферу, спортивні проекти та підтримує талановиту молодь. Що саме надихнуло Вас на таку активну роботу у сфері благодійництва?

— Найголовніша людина, яка надихнула мене до благодійності, — мама. Саме вона власним прикладом заохотила мене допомагати іншим, тим, кому поталанило трохи менше за нас. Я пам’ятаю, що в дитинстві нам її завжди не вистачало, адже мама багато працювала, а після роботи активно займалася благодійністю. Коли мені було 7 років, вона вперше взяла мене з собою в дитячий будинок, де я, власне, і пізнала, що означає допомагати, та побачила, скільки дітей насправді потребують підтримки. Я думаю, що сама від того часу благодійність стало невід’ємною частиною мого щоденного життя.

І вже з 6 класу школи я почала організовувати різноманітні акції та інші заходи задля допомоги дітям із дитбудинків. Поступово така діяльність розширювалася та охоплювала все більше коло людей. Вже пізніше народилася ідея створити власний Благодійний фонд і об’єднати команду таких же небайдужих людей, аби допомагати, розвивати та привносити у світ якомога більше добра. Я надзвичайно пишаюся, що за роки активної роботи «Благодійний фонд Людмили Станіславенко» досягнув колосальних результатів у сфері благодійництва, зокрема: визнання на всеукраїнському рівні; мільйони гривень зібрані на лікування важкохворих вінничан; сотні масштабних та успішних благодійних акцій, проєктів, які об’єднали тисячі вінничан, мешканців області та людей навіть за межами України, й багато іншого. Благодійна діяльність принесла мені чимало почесних визнань, зокрема: я стала лауреатом національного конкурсу «Благодійна Україна» і отримала «Орден Королеви Анни «Честь Вітчизни» та Орден «За громадянську доблесть», також мене було визнано переможницею рейтингу «EUROWOMAN2018: Жінка року», і вже кілька років я гідно ношу звання «Місіс Благодійність».

Знаю, що вдалося досягнути значних успіхів, але ще більше – попереду. Маю дуже багато нових ідей, ініціатив, які хочу втілити найближчим часом. Крім того, у команді «Української стратегії Гройсмана» вже працюємо над Стратегією розвитку Вінниччини на наступні 10 років. Адже одне із найголовніших наших завдань сьогодні – підняти країну і дати людям той рівень життя, на який вони заслуговують...

ilikenews.com

Теги: Станіславенко,Людмила Станіславенко,Людмила Станиславенко,благодійність
Автор: admin.politica.com.ua

COPYRIGHT POLITICA.COM.UA

Мої відео