“Закон про викривачів корупції можуть використовувати для зведення політичних рахунків” — політолог Андрій Золотарьов

“Закон  про викривачів корупції можуть використовувати для зведення політичних рахунків” — політолог Андрій Золотарьов
37744 ПЕРЕГЛЯДІВ

17 жовтня Верховна Рада України підтримала законопроєкт, який має заохотити людей повідомляти про факти корупції. Він набере чинності з 1 січня 2020 року. За закон №1010 проголосували 252 депутати. Але виникає питання, чи дійсно цей закон спрямований на боротьбу з корупцією та чи не стане він важелем у зведенні політичних і кар’єрних рахунків? Відповіді на ці та інші питання ми шукали разом із відомим українським політичним експертом Андрієм Золотарьовим. 

У чому полягає закон про викривачів?

Головні тезиси. 

  • Викривачем може стати будь-хто, кому відомий факт корупції;
  • Викривач може зберігати анонімність;
  • Перевірятимуть факт корупції правоохоронні органи;
  • При підтвердженні факту корупції, викривач отримує винагороду у розмірі 10%;
  • Якщо декілька викривачів повідомили про факт одного й того самого корупційного правопорушення, то винагорода ділиться між ними порівну, згідно їх кількості.

Але такий закон в українських реаліях навряд чи запрацює, зізнається Андрій Золотарьов. Крім того, такий інструмент можуть почати використовувати, аби звести особисті кар’єрні та політичні рахунки.

«Здай корупціонера – отримай 10%», – сповіщали передвиборчі агітаційні плакати Володимира Зеленського навесні 2019 року. Вже восени він запропонував законопроєкт, який уточнює законодавство щодо викривачів. Нащо його прийняли та чим він вигідний для чинної влади?

Цей законопроєкт входив до переліку невідкладних законів, які президент вніс у перший же день роботи Верховної Ради. З одного боку, для президента важливо продемонструвати те, що він виконує свої обіцянки, з іншого — Володимиру Зеленському немаловажно показати  зовнішнім партнерам — він проводить ту антикорупційну політику, яку вони хочуть бачити. Демонстрація — для наших американських та британських партнерів, які найбільш лобіюють створення інституцій (З цим ми, дякуючи Богу, успішно впорались у вересні. Я зараз про те, що ми вже запустили антикорупційний суд), правове забезпечення антикорупційної політики та забезпечення покарання корупціонерів. Здебільшого, цей закон є відображенням американського досвіду.

Згідно з текстом ЗУ “про викривачів корупції”, вони вперше отримують захищеність. Якщо до цього законодавчо жодним чином не був врегульований статус “викривачів корупції”, то наразі для них з’являється хоча б якась правова база.

Хто може стати викривачем?

Абсолютно кожен, кому відомі факти корупційного правопорушення. Але тут ми ризикуємо наштовхнутись на хвилю масового аноніму та спаму.

Чи може трапитись так, що цей закон стане важелем тиску на владу та бізнес?

Багато недоброзичників інтерпретують цей закон, як повернення 37-го року — начебто, знову почнуться масові доноси. Але, тут такий момент, щоб цей закон не привів до масового аноніму та спаму стосовно корупціонерів, бар’єр підняли до 10 мільйонів гривень. Саме від цієї суми починають роздивлятись факти корупції. З іншого боку, як усілякий нормативний акт, який має справу з людською психологією, він звичайно приховує багато підводного каміння. Я не виключаю, що це закон можуть використовувати для зведення політичних та кар’єрних рахунків, щоб звільнити місце. Тут ризики дуже великі. Саме найголовніше те, щоб цей ЗУ органічно вписався у правову практику країни. А це можливо в державі, де всі дотримуються закону, а його порушення суспільство засуджує. У нас же суспільство ставиться до цього терпляче. Тому існує великий ризик, що цей закон буде використовуватись вільно та не призведе до очікуваних результатів.

Чи є сенс в цьому законі, якщо вже існують профільні органи ( НАБУ, НАЗК )?

Такий закон потрібен, адже частина скарг потраплятиме на стіл до НАЗК та НАБУ. Тобто, він полегшить їхню роботу. Він необхідний для створення законодавчої бази та відповідної можливості боротьби з корупцією для НАБУ та НАЗК. Організовують ці нові конституції під тиском наших зовнішніх партнерів, оскільки це — додаткова вертикаль ще й антикорупційна, починаючи від суду та закінчуючи антикорупційною прокуратурою. Логіка у наших закордонних партнерів така: оскільки Україна потонула в корупції, то потрібно створити вертикаль, яка стоятиме осторонь традиційних інституцій правоохоронної системи. Мовляв, вона зможе розчистити її від корупції. Для цього вони хочуть дати для неї відповідну правову базу. Саме нею й є закон “про викрадачів корупції”.

 

Так, а чи зможе ця вертикаль працювати окремо від правоохоронної системи, якщо все одно факти корупції будуть перевіряти все ті ж правоохоронні органи?

Річ у тому, що закон сам по собі не буде працювати, це — інструмент. А ось у чиїх руках він опиниться — це вже інше питання. Якщо завтра ліквідують НАБУ, то ДБР може використовувати цей закон у боротьбі з корупцією. Важливо одне — до кого і з якою метою цей інструмент потрапить.

 

Які ваші прогнози стосовно цього закону? Коли він запрацює та чи запрацює взагалі?

Дати оцінку, наскільки ефективним буде цей закон, ми зможемо лише за рік-півтора. Поки дуже рано робити прогнози та давати будь-яку оцінку. Але нам він потрібен, аби зовнішні партнери не дорікали в тому, що ми не боремося з корупцією. Якщо ми не робитимемо цього, нам припинять давати гроші. А ми, нагадаю, країна-банкрот. Це може комусь подобатись, а комусь ні. Проте цей закон, не дивлячись на все, потрібно було прийняти, якщо враховувати економічний стан в країні на сьогоднішній день.

Авторка: Юлія Ільницька. 

Автор: d1dpua

COPYRIGHT POLITICA.COM.UA

Мої відео