Офіцер департаменту охорони держтаємниці «кришує» кримінальних реєстраторів – журналіст

  			Офіцер департаменту охорони держтаємниці «кришує» кримінальних реєстраторів – журналіст

Чи може людина, симпатизуюча Росії в умовах війни, обіймати посади в департаменті СБУ, який займається захистом державної таємниці? Чи може ця людина паралельно керувати кримінальними реєстраторами? Виявляється може. Читайте подробиці в ексклюзивному матеріалі Юрія Колесникова.

Отак подивишся здаля

На москаля –

І ніби справді він людина,

Іде собі, мов сиротина,

Очима – блим, губами – плям.

І десь трапляється хвилина,

Його буває майже жаль,

А ближче підійдеш – москаль!

Ян Таксюр, «Міраж»

«Корупція (від лат. сorrumpere — псувати) – негативне суспільне явище, яке проявляється у злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення».

Існують всі підстави вважати, що гучні статті про відверту корупцію в нашій країні трохи набридли читачам та мало кого хвилюють .

На мій погляд, це пов’язано з тим, що у цих статтях йдеться про відносно чесних людей, які ніколи та нічого сильно не приховували. Всім завжди було достатньо зрозуміло, для чого вони на державній службі та які їхні статки. Так що будь-яка інтрига у цьому питанні просто відсутня. Тільки простий сюжет та прості бізнес-моделі .

Тому я намагався знайти для журналістського розслідування більш цікаву тему, з хоч якимись ознаками інтриги та сюжету і, здається, знайшов її. Почнімо!

Після перемоги на президентських виборах однією з тем виступів Володимира Зеленського стала боротьба із рейдерством. Він указав «незрячим» правоохоронцям на існуючу проблему, тобто проговорив те, чого поліція, СБУ та прокуратура тривалий час «не помічали».

Фото: “Репортер”

Досвід завжди спирається на аналогію

Уявіть собі 1944 рік, Лондон. Триває Друга Світова війна. У контррозвідці Сполученого Королівства MI-V працює співробітник, який є симпатиком Третього Рейху і фанатом Адольфа Гітлера. Це ні для кого не таємниця. При цьому відомо, що людина має родичів у Німеччині, із якими підтримує стосунки. Ця людина має доступ майже до усіх державних таємниць Британської Імперії. Ба більше, під приводом перевірки стану охорони організовує хаос у таємному діловодстві. Наприклад: завалює установи таким величезним обсягом паперів, що часу на безпосередній захист державної таємниці просто не вистачає. Паралельно він блокує розробку та виготовлення виробів для самої контррозвідки MI-V, розвідки МI-VI, армії та флоту. Він це прикриває необхідністю штучного бюрократичного обліку зразків. І все це він дійсно реалізує. При всьому викладеному вище, цей співробітник має надвисоку довіру керівництва. І все це за умов, що ні у кого не виникає жодних запитань стосовно його дій та їхніх наслідків для країни.

Навіть людина, мінімально обтяжена логікою, скаже, що це неможливо. І це дійсно так! Чому? Ця людина повинна була бути крутішою навіть за Штірліца, але не з відомого серіалу «Сімнадцять миттєвостей весни» часів СРСР, а з анекдотів про нього.

А в Україні такі персонажі існують реально. Працюють в СБ України і відповідають за захист державної таємниці й не тільки.

Фото з відкритих джерел

У пошуках «героя»

Для того, щоб знайти таку людину в Україні, тим більше під час гібридної війни, автором було встановлено вкрай оригінальні параметри пошуку:

  1. Кандидат мав залишити слід своєї діяльності протягом тривалого часу. Все це було задокументовано та збереглося у пам’яті багатьох людей.
  2. Кандидат повинен любити все, що пов’язано з Росією та особисто із Путіним. Неодноразово наголошувати на високих доходах співробітників ворожих спецслужб, наприклад – ФСБ РФ.
  3. Відсутність друзів. Для українця відсутність друзів – патологія. При цьому перевага надавалась кандидатам, які з середини 2014 року стали тихесенько виправдовувати зрадників, що перейшли на бік ворога. Тобто відкрито діяти як агенти впливу.
  4. З 2014 року кандидат мав отримати суттєве кар’єрне зростання у Центральному апараті СБУ у Києві. Це підвищення повинно мати ознаки сторонньої допомоги (патронату), наприклад, позачергове отримання військового звання.
  5. Кандидат повинен мати достатньо сіру посаду, яка мало що говорить звичайній людині. При цьому викликає інтерес для спеціальних служб країни-агресора, яка веде війну проти України.
  6. Ця людина має доступ майже до всіх державних таємниць та можливість впливати на озброєння силових структур України, зокрема її Збройних Сил.
  7. Кандидат повинен бути тихим і непомітним, на гарному рахунку у керівництва. При цьому – відсутній під своїм іменем у соціальних мережах.
  8. Обов’язковою умовою є зв’язок із криміналітетом в Україні або в Росії. Ідеально при цьому мати родичів на окупованій території.

Той, хто вважає, що таку людину внутрішня безпека або контррозвідка перехопила б на підльоті, – помиляється. Наприклад, наш «герой» має погони підполковника, працює в Департаменті охорони державної таємниці і ліцензування (ДОДТЛ) * СБУ, де, власне, відповідає за її збереження.

Перш ніж продовжити про славетний шлях «героя», перш ніж буде викрито його ім‘я, варто розповісти про сам ДОДТЛ СБУ. Цей унікальний Департамент заслуговує на те, щоб про нього розповісти окремо.

Аутопоез, або історія «годівнички»

«Аутопоез» як термін з‘явився у 60-х роках минулого століття. Аутопоез пояснює принципи роботи (життєдіяльності) будь-якої людської спільноти, спрямованої на автопідтримання свого існування. Якщо коротко, то система завжди повертається до принципів, які закладалися від початку. Найкращим зразком реалізації аутопоезу в СБУ є Департамент охорони держтаємниці.

Департамент був створений за старовинним московським принципом «на прокорм». Сталося це у 2009 році при особистому сприянні тодішнього президента України Віктора ЮЩЕНКА. Департамент став подарунком – буквально, разом із квітами, тостами та вітаннями! – на день народження другу дитинства Володимиру ПОРОДЬКУ. Село Томашівка, де народився ПОРОДЬКО, знаходиться менш ніж за 20 кілометрів від Хоружівки – малої батьківщини ЮЩЕНКА. Власне, ДОДТЛ, як на бенкеті, і подарували разом із погонами генерал-майора та захмарними – не лякаємось цього слова – правами. Відповідним був і підбір персоналу «годівнички».

Володимир Породько

Так, кормовою базою ДОДТЛ та його вельмишановного голови стало все, що в Україні хоч якось пов’язане з державною таємницею. Кваліфіковані фахівці стали не дуже потрібні в Департаменті якось одразу. Бо не для того пану «квіточку» ростили. Власне, події 2014 року у Криму, Севастополі, Донецьку та Луганську показали об‘єктивний рівень охорони державної таємниці в Україні. Як і повну некомпетентність всього цього (прости господи) Департаменту у її забезпеченні. Сам факт наявності допуску до державної таємниці у сотень (!) державних посадовців із подвійним громадянством можна було б вважати вироком ДОДТЛу. Але це в іншій, цивілізованій країні.

Те, що сьогодні намагається забезпечити ДОДТЛ, при відсутності кваліфікованих фахівців, шляхом створення величезної кількості паперів, важко віднести до роботи із забезпечення державної таємниці в Україні. Спадщина Породька живе поряд та її оновлення вдається департаменту набагато краще, ніж реальна професійна діяльність.

А тепер про головного героя

Ні, це не генерал ПОРОДЬКО. Про нього не статті, а дисертації з криміналістики на тему «Корупція» писати треба.

Ми отримали героя для нашого розслідування з ідеальними для статті прізвищем та містом народження.

«Пташиний послід – продукт життєдіяльності птахів…» – пише Вікіпедія.

Використовуючи певну алегорію, вивчимо “продукти життєдіяльності”, те, що він у великій кількості залишив та залишає на своєму шляху.

Ім’я нашого героя ЖУРАВЕЛЬ Андрій Олександрович. Начальник відділу ліцензування Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування. Там є й інші «достойники», проте тільки він відповідає абсолютно всім параметрам.

Нікого так часто не згадують з огидою, як цю талановиту людину, блискучого офіцера тощо. Він єдиний, про кого розповідають як про приклад, коли згадують ДОДТЛ. Він – обличчя цього «аутопоезу». Що ж відомо про нього?

Народився у маленькому містечку Лутугине (тепер окуповане) Луганської області, в березні 1977 року. Існують всі підстави вважати, що освіта була здобута в одному із закладів Міністерства внутрішніх справ України. За якісь величезні заслуги опинився в СБУ. Варіантів цих «заслуг» небагато. Існують всі підстави вважати, що ці заслуги ним напрацьовувались протягом тривалого часу.

Андрій ЖУРАВЕЛЬ любить все, що хоч якось пов’язане з Росією та особисто з Володимиром Путіним. Він його вважає ідеальним лідером для країни. Про високі доходи співробітників ФСБ РФ він, зі слів колег, мріяв вголос і часто. Тобто захоплення ФСБшниками, принаймні до 2014 року, він не приховував. З початком війни про це замовк, але почав тихесенько виправдовувати зрадників з Криму та ОРДЛО.

Має кілька характерних вад, притаманних тим, кого навіть в МВС називають «мусора». Наприклад: відсутність друзів, любов до керівництва, поки воно є керівництвом. Цікаво, що з 2014 року мав суттєве кар’єрне зростання у Києві з ознаками патронату. *

Тихий і непомітний, на гарному рахунку у керівництва. Відсутній під своїм іменем у соціальних мережах.

Але він неодноразово залишив свій послід, говорячи по-простому – неодноразово спалився! Та не один, а з компанією!

Тепер детальніше.

Гібридний нотаріат та «чорні реєстратори»

Після війни 2008 року Республіка Грузія стикнулася з цікавим феноменом. Комерційні підприємства масово змінювали власників. Ну, змінювали, і що? А те, що власники зникали безвісти або заявляли про кримінальне переоформлення їхнього майна.

Схема була вражаюче простою. Бізнесменів викрадали, вивозили на території, підконтрольні росіянам, – Осетію та Абхазію, – де тортурами (це підтверджував медогляд) та погрозами примушували переписувати власність на третіх осіб. Зазвичай новими власниками ставали громадяни Росії або мешканці окупованих районів Абхазії та Південної Осетії.

Судове повернення майна було ускладнене. Акти купівлі-продажу були належним чином оформлені в електронних нотаріальних базах. Зрідка траплялися і взагалі унікальні історії, коли власника бізнесу або квартири викидала на вулицю поліція. Бо з’ясовувалось, що майно йому не належить – ним володіють треті особи. Купівлі-продажу або викрадення із тортурами не було. Майно переоформлювали в електронній базі. Щоправда, до великих підприємств застосовувалися більш витончені системи «кримінального віджиму».

75к4 Вражає? А це просто зараз почалося в Україні. Якщо в Грузії це здійснювали нотаріуси, то в Україні – так звані «чорні реєстратори».

Проте у нас ситуацію ускладнює те, що «чорних реєстраторів» прикривають ті, хто знаходиться на державній службі. Скільки «конторських», «поліцейських» та держслужбовців годуються на тому полі – точно невідомо. Але можна уявити, що досить багато.

Перелік реєстраторів, задіяних у схемі «віджиму» майна, на жаль, дуже неповний. Про це «сіре поле» завжди відомо вкрай мало. А там є навіть своя ієрархія. Як пояснити, що «стовпові реєстратори Мін’юсту» (власне ім’я кримінальної касти) легалізовані реєстратори-рейдери? Є ті, що працюють на окрему посадову мережу. І винятково з майном «мерців». Наприклад, якщо порахувати койко-місця будинків для пенсіонерів від Леоніда ЧЕРНОВЕЦЬКОГО і порівняти із кількістю «переселених» на ті місця, то єдине запитання, яке виникає – де цвинтар, на якому можна приховати таку кількість кримінальних трупів?

Просто зараз повним ходом проходить заміщення українських громадян росіянами і не тільки. І простим заселенням у квартири (домівки) фізично (!) знищених українських родин історія не обмежується. Цим «новосельцям» до всього часто прописують документальну історію. Саме на них записують майно і бізнес громадян України. Тобто будь-хто може жити у помешканні, яке йому вже (!) не належить. Користуватися машиною, на яку просто поки що не заявлено права. І мати бізнес, в якому ви вже пару років не власник. Коли «власник» прийде, вас просто звільнять з роботи, виселять з домівки або просто вб’ють. І вб’ють безкарно. Бо може статися, що в електронних базах ви вже заміщені. Тобто вас вже (!) не існує юридично.

Захоплення майна за допомогою підміни даних в реєстрі останнім часом стало гарним бізнесом в Україні для певних організованих кримінальних угруповань.

Коли Служба безпеки України спільно з кіберполіцією та слідчими Нацполіції і Генпрокуратурою викрили діяльність такого кримінального організованого угруповання, то історія була близька до шпигунських фільмів. *

Там було все:

  • схрони у лісі;
  • cпеціальні технічні засоби та програмне забезпечення;
  • зовнішнє спостереження за місцем власної діяльності;
  • підтримка транспорту;
  • рукавички, в яких працювали;
  • чітка структура діяльності із забезпечення замовлень, грошових потоків, здійснення змін у реєстрах тощо.

Викрите угруповання заробляло сотні тисяч доларів США. Існують підстави вважати, що це не єдине злочинне угруповання, яке займається реєстрами. Тобто слід чекати продовження історії.

Уявляєте, що може кримінальний реєстратор або угруповання під «дахом» офіцера Департаменту охорони держтаємниці та ліцензування СБУ, яким є пан Журавель?

Якщо уявили, то можете уявити, скільки він міг вже «заробити», та «заробив» би більше, якщо би від жадоби не спалився та не задокументував сам себе.

Далі буде!

stopcor.org

COPYRIGHT POLITICA.COM.UA