Запит на сильну руку в українському суспільстві зростає

Аваков – один з найбільш системних та стратегічних гравців в українській політиці. Він не просто так заходився дискредитувати ветерансько-волонтерську спільноту через справу Шеремета. Збереження на посаді чи навіть підвищення...

Аваков – один з найбільш системних та стратегічних гравців в українській політиці. Він не просто так заходився дискредитувати ветерансько-волонтерську спільноту через справу Шеремета. Збереження на посаді чи навіть підвищення до рангу прем’єра – радше тактична мета. За цим є цілком прагматичний стратегічний розрахунок. І він полягає в тому, що в українському суспільстві вчергове народжується запит на сильну руку.

Це не новий тренд. Після хаосу часів Кравчука українці проголосували за «червоного директора» Кучму, у якого не було (принаймні на час початку першої президентської каденції) жодної візії України – проте був імідж «міцного господарника», здатного навести в країні лад. І він його, до речі, навів. Інше питання, яку ціну за ordung ім. Леоніда Даниловича заплатили українці. Потім знову була вольниця та хаос часів Ющенка-Тимошенка, яка завершилась запитом на сильну руку та обранням Януковича на Президента. За Порошенка ми встигли пережити і вольницю 2014-15 років і закручування гайок 2017-19-го. Тепер знову переживаємо вольницю з присмаком хаосу та дисфункції державних інституцій. Тільки на відміну від попередніх порівняно довгих етапів, наразі все відбувається у турборежимі.

Саме тому через півроку після парламентських виборів, на яких ліберали-космополіти (партія «какаяразница») отримали приголомшливу перемогу, соціологи знову стали фіксувати запит на сильну руку. Звідси – 5,2% за віртуальну Партію «Сила і честь», яка асоціюється зі «справжнім генералом» Смешком, та 12,3% – за «Європейську солідарність», в якій, окрім ряженого патріота Порошенка, найбільша концентрація ветеранів цієї війни. Втім і 12,3% – за ОПЖЗ з тої ж опери: на демократичні забобони на тому фланзі українського політикуму ніколи не слабували. Якщо все це підсумувати, маємо більше 30% за порядок коштом свободи…

Проблема, якщо не сказати трагедія, що цей попит на сильну руку, на захисника і рятівника у президентському кріслі, персоналізується не на тих, на кому б природньо мав сфокусуватись. Нації під загрозою, країни, що переживають збройну агресію сильнішого сусіди, як правило висувають на перші позиції бойових офіцерів чи генералів: Вашингтон, Ататюрк, Пілсудський, Маннергейм, де Голль… В Україні символами «сильної руки» дивним чином стали великий підприємець, під час президенства якого Україна програла всі найбільші битви цієї війни, та генерал-полковник, військовий розвідник, який певний час очолював спецслужбу, але невідомо чим займався, поки Україна захищала свою незалежність від російської агресії на Сході…

Аваков розуміє, що з такими конкурентами в нього є шанс поборотись за роль головного, якщо не єдиного гаранта збереження порядку в країні, рятівника від грядущого хаосу. Чим він гірший за Смешка чи Порошенка? У 2014-му, на відміну від них, у найтяжчі для країни часи, Арсен Борисович брав відповідальність на себе, відбивав Харківську ОДА та легалізував добробати. Факт. Що ніяк не надає йому індульгенції за те, що він творить зараз…

Отже, запит на сильну руку в українському суспільстві зростає. Нагадаю, що ще в серпні минулого року 60,5% українців вважали, що для “нормального розвитку країни потрібна “сильна рука”, а не розмови про демократію”. З кожною стратегічною помилкою ЗЕ-команди пошук силовика-рятівника зростатиме ще більше. Ніша наразі вільна. На ній пробують грати той самий Аваков, Порошенко та Смешко. Але щойно на політичній сцені з’явиться бойовий офіцер/генерал, який по-справжньому воював проти Росії, шанси усіх трьох погратись в українського піночета різко впадуть.

Джерело

Материалы по теме: