«У Криму найчастіше так – була людина і зникла», – екс-керівник видавництва в Севастополі

Минає четвертий рік російської окупації Кримського півострова… Журналісту видання Persona.Top пощастило зустрітися з людиною, яка 17 років очолювала українське видавництво у Криму. Василь Крохмаль, котрому нині 74 роки, свого...

Минає четвертий рік російської окупації Кримського півострова…

Журналісту видання Persona.Top пощастило зустрітися з людиною, яка 17 років очолювала українське видавництво у Криму. Василь Крохмаль, котрому нині 74 роки, свого часу видавав газету Військово-Морського флоту «Флот України», а також видав разом із колегами збірку резонансних і сміливих газетних публікацій історика, політолога та публіциста Ігоря Лосєва. Книга «Севастополь — Крим — Україна: хроніка інформаційної оборони» спричинила у 2008 році справжній інформаційний вибух на півострові.

Сьогодні ця книга в єдиному екземплярі (два наклади по 1000 екземплярів розійшлися ще в перші роки) подорожує разом із видавцем Василем Крохмалем Україною та вражає читачів.

Фото Автора

– Як працювалося видавництву в часи незалежності? Якою мовою виходила газета українського флоту?

– Видавництво було засноване одразу, як тільки народився український флот. Спочатку при газеті була малесенька друкарня, начальник якої звався начальником видавництва, а коли я прийшов на роботу, нас почали скорочувати. Мою друкарню скоротили, а в мене залишилось дві чи три людини, от ми і були видавництвом. Газету видавали українською, та були й російськомовні статті. Чому? Тому що нам було потрібно, аби вони читали. Найчастіше писали політичні та історичні матеріали, це наша улюблена тема. Але основна задача – висвітлення життя флоту, оцього маленького, «тюльчиного», але українського флоту, і ми писали, як є.

– Чи втручалася у вашу редакційну політику російська влада?

– Тиск на нас був, і не тільки на газету, а й взагалі на військово-морські сили. Російська влада завжди пробувала влазити у нашу політику, тиснути, але ми досить досвідчені люди – давали відсіч. З того моменту, коли перебування у Криму Чорноморського флоту було продовжене фактично довічно, активізувалася робота спецслужб. Могли підійти якісь хлопці досить кремезної статури і спитати: «Чого це ви тими книжками бавитесь?».

ПІСЛЯ ПІДПИСАННЯ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ УГОД ПО ЧОРНОМОРСЬКОМУ ФЛОТУ У 1997 РОЦІ, ЗА СЛОВАМИ ІГОРЯ ЛОСЄВА, У КРИМУ РОЗПОЧАЛАСЯ СПРАВЖНЯ ЕКСПАНСІЯ, ЯКА ПЕРЕЙШЛА У СФЕРИ ОСВІТИ, КУЛЬТУРИ ТА МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ.

– Ви зазнавали переслідувань під час окупації?

– За місяць до того, як прийшла Росія, мене скоротили. Я сидів собі вдома і майже нічого не робив, тоді прийшли з російської газети «Флаг Родины» і запропонували мені працювати в них. Кажуть: «Ти ж про Україну писав, тепер пиши про Росію». Я їхню пропозицію не прийняв. Через деякий час мене зустрів один знайомий і порекомендував мені покинути межі Севастополя. Я виїхав, а через три дні до моєї жінки прийшли і спитали, де я. Вона сказала, що не знає, де я – можливо, поїхав у Львів. Я дійсно дуже люблю це місто, багато там бував. Але я поїхав спочатку на Вінниччину, потім – на Одещину, в Ізмаїл. Там мені запропонували роботу, і досить цікаву, але пропозиція йшла від Української православної церкви Московського патріархату, і я відмовився.

– Ваша родина, дружина – лишилися в Криму? Їм не погрожують?

– Ні, дружина, як тільки що, співає їм: «Я родилась в Сибири», і її не чіпають, у газеті вона не працювала, ніякою політикою ніколи не займалася. До речі, я теж ніколи не вважав, що займаюся політикою. Це просто була моя робота, і я її виконував. Після анексії Криму я ще прожив там два роки, поки мене не зачіпали. Сидів тихесенько.

Правда, був учасником мітингу 3 березня 2014 року біля Верховної Ради Криму. Це сталося так: я йшов по Сімферополю, і поруч ішла колона кримських татар з прапорами. Я приєднався до них, і ми пішли на мітинг під парламент. Це був той день, коли кримчани перекрикували один одного, вигукуючи «Україна!» та «Росія!».

– Ви працювали у військових колах. Як ви оціните рівень патріотизму на той час у ВМФ та ЗСУ?

– Якщо вірити тому, що говорили – мовляв, жоден з офіцерів не продався і не перейшов у російську армію, – то я б так не сказав. Я знаю дуже багато військових частин, де 95-97% військовослужбовців перейшли під прапори Росії. Але потім трапилося те, чого вони не очікували. Вони прижилися в Севастополі (дехто там і народився), росіяни на них подивилися і сказали: «Шановні, у нас крім Чорноморського є ще Тихоокеанський, Північний і Балтійський флот». Їх розкидали по різних напрямках. Але якщо прийняв присягу, то вже діватися нікуди. Наприклад, мені моя старша донька, яка живе в Росії, на мій сором, сказала: «Папа, ты изменил России». Хоча я ніякій Росії ні в чому не присягався.

– Що сталося з вашою редакцією?

– Редакція потроху переїхала в Одесу, але я не став шукати там прихистку і просити, щоб мене взяли під своє крило – це не в моєму стилі. Та й газету, наскільки я знаю, скоротили, адже від флоту майже нічого не лишилося – нема про що писати. У нашому колишньому приміщенні в Севастополі тепер оселилася санепідемслужба. Вони й тоді були нашими сусідами, а потім просто змінили прапор і «розширилися». У Криму більшість установ так зробили – просто змінили прапори і таблички на фасадах.

Фото автора

– Повертатися назад у Крим не збираєтеся?

– Туди повертатися – це, по-перше, негарно, а по-друге – небезпечно. Запросто отримаю «десятку», а десять років у російській тюрмі, та ще й у моєму віці – ну, самі розумієте. Там можуть і не арештовувати, найчастіше буває так, що була людина, а потім – пропала. І все.

– Книга публіциста Ігоря Лосєва укладена з публікацій у вашій газеті. Назва досить смілива, та й матеріали не менш сміливі, якщо зважати, що вона видана майже десять років тому. Що в цій книзі?

– Книга видана у двох томах на громадських засадах, гроші шукали, де тільки можна і де не можна. Ми друкували наші матеріали в газеті, і комусь прийшла в голову думка: а чому б не об’єднати це все і не зробити книжку? Так і зробили отаку добірку. Російському флоту вона дуже не сподобалася.

ЧЕРЕЗ КІЛЬКА РОКІВ ВИКЛАДЕНЕ У КНИЗІ СТАЛО ЗВУЧАТИ ЯК ПРОРОЦТВО, ХОЧА АВТОР ЛИШЕ ВДАЛО ПРОАНАЛІЗУВАВ І ЗМОДЕЛЮВАВ НАЯВНУ НА ТОЙ ЧАС СИТУАЦІЮ

Туди увійшли історичні, патріотичні матеріали. Там не треба шукати щось таке «велике», але ось нещодавно одна розумна дівчинка написала: «Никогда мы не будем братьями» – то ми на цьому наголошували ще тоді. Писали про те, що ми не один народ із росіянами, що у нас є історико-культурні відмінності. Ми публікували матеріали, які розвінчували міфи і показували, що Росія розвивалась одним шляхом, а Україна – іншим. Зараз ця книга лишилась у мене в єдиному екземплярі, ми їх видавали двома тиражами, і всі книги розійшлися по країні.

Автор: Ірина Басенко

persona.top

Материалы по теме: