Сергій Файфура: «Хлопці пишуть, що під мою пісню «Бандера» луплять орків»

У день, призначений для інтерв’ю з Сергієм Файфурою, погода видалася напрочуд непривітною: по засніжених вулицях шугав рвучкий пронизливий вітер, жбурляючи в обличчя перехожим пригорщі колючого снігу. Але артист, який...

У день, призначений для інтерв’ю з Сергієм Файфурою, погода видалася напрочуд непривітною: по засніжених вулицях шугав рвучкий пронизливий вітер, жбурляючи в обличчя перехожим пригорщі колючого снігу.

Але артист, який до дрібниць продумав свій образ для фотосесії, не звертав на те уваги – і, наче магніт, притягував погляди зацікавлених і спантеличених його експресивністю киян.

Втім, Файфура не помічав їх, бо був цілком поглинутий тим, чим займався в той момент. І цей невеличкий епізод додав крупний мазок до портрета Файфури: все, чим митець займається, він робить із повною самовіддачею і щонайліпше. І встигає чимало: він і поет, і композитор, і співак, і телеведучий, і конферансьє… Його кліпи в ютубі набирають мільйони переглядів і відгуків: як захоплених, так і злобних, обурених і їдучих.

Його творчість – неординарна, непересічна і не зовсім «форматна» для нашого телебачення та радіо. Тому її там і не знайдете, і Файфура цьому нітрохи не дивується. Але мріє знайти «свого єврея» – не за національністю, а за хистом, який зумів би «розкрутити» артиста і дати можливість його таланту розгорнутися повністю.

Про все це, а також про скандально відому пісню «Бандера», про росіян і кацапів, про війну і пов’язані з нею обов’язки артистів, про те, чому не варто тікати з країни попри всі негаразди і злидні, а ще – про еротику, ніжність і любов читайте у теплому і душевному, а подекуди – безкомпромісному і різкому інтерв’ю Сергія Файфури журналу Persona.Top.

Запрошував росіян на «екскурсію» по Майдану

– Не секрет, що цікаві ідеї носяться у повітрі, але хтось першим втілює їх у життя. Розкажіть, як народжувалася пісня «Бандера».

– І слова, і музику пісні «Бандера» написав я. Те, що мої пісні співають в окопах на Сході України – найвища оцінка моєї творчості. Свого часу пісня «Бандера» викликала не просто критику, а шквал обурення у друкованих виданнях та спецвипуск на російському каналі, а це значить, що попадання було в «десятку».

Я вже розповідав у одному з інтерв’ю, що москвичі з півтора місяця «довбали» мене по телефону та в месенджерах і намагалися заманити на центральні канали – аби я взяв участь у їхніх прямих ефірах. Я знав, що це квиток в один кінець.

Є така передача – «Время покажет», і мені говорили: «Приезжайте, Сергей, вы будете не просто автором, исполнителем, а экспертом в области международных отношений». Звісно, на такі дешеві трюки я не купився. Я відповідав: «Ні, це ви приїжджайте до Києва зі своїм «йоператором», я вас поводжу по Майдану і покажу, де були розстріляні вашими виродками наші люди, і програму тоді назвемо «Файфура покажет!».

…Якщо я використав у своїй пісні якийсь матюк, то наголошу, що це був матюк не Файфури або українця як такого. Це слово я використав для того, щоб показати паскудну московитську натуру. Завжди говорю: кацап без матюка не кацап. Звісно, там є нормальні люди, але від фактів не втечеш: їхня держава віками топче і катує невинних людей. Територія України ще за часів хана Батия була для Європи буфером, і нині ним залишається. Поступово ми вириваємося з-під гніту, і твердо знаємо, що таки вирвемося, але якщо втратимо віру і надію, то нас знову закатають у бусурманство. Що толку, що кацап носить у кишені новий гаджет – він все одно залишається дикуном-руйнівником.

Ми – нація світла, і наш народ дуже толерантний – і це показали віки. Але якщо треба, то ми вміємо згуртуватися, і це вже було продемонстровано всьому світові нашою Революцією Гідності.

Бандера об’єднує

– Ким особисто для вас є Степан Бандера?

– Його ім’я є символом. Нас усіх почали називати бандерівцями – незважаючи на те, що не всі українці знають, ким він є для нас насправді.

Нація обов’язково повинна мати своїх ідейних світочів. Це не тільки Бандера, в українській історії багато яскравих особистостей. Зараз таким є Файфура (сміється. – Авт.). Враховуючи, наскільки глобалізований зараз світ, ми маємо берегти, шанувати та акумулювати все, що пов’язане з будь-яким видатним українцем, у тому числі й зі Степаном Андрійовичем.

Степан Бандера є своєрідним магнітом, який об’єднує людей навколо простої та зрозумілої ідеї: творення нашої держави і нації – потужної, заможної та щасливої.

У країні стільки негативу, «чорнухи», бруду і неправди, що дуже хочеться чогось світлого і ясного. От я себе позиціоную так: «Файфура – світла натура». Ми, українці, світлі люди, тому і прагнемо світлого. Ось тільки треба визначатися, тому що служити двом панам не вийде, треба мати гідність і непохитні пріоритети.

– Співаєте ви вже не перший рік, але чутно про вас стало не так давно. Дехто вважає, що ви «піймали» хвилю патріотизму, яка гучно прокотилася країною після Революції Гідності, і вміло скористалися проукраїнськими та антиросійськими настроями наших співвітчизників…

– Мені не подобається слово «проукраїнський». Якби ми жили в іншій державі і намагалися будувати щось українське, от тоді можна було б використовувати подібний термін. В Україні бути проукраїнським – це наче бути якимось засланим. Я у себе в країні, я – українець і роблю українську справу в себе вдома. А пісенний формат з’явився тому, що він дуже лаконічний, і я його використовую як інструментарій.

Люди, які читатимуть наше інтерв’ю, мають зрозуміти, що це була класна зустріч: красива усміхнена Галина і вічно спокусливий Файфура – це також його інструментарій.

Читачі мають знайти тут для себе щось світле, добре і позитивне – бо, повторю ще раз, маємо дуже багато чорноти. Давайте позбуватися того, що нам не властиве від природи. Ми – люди, створені Господом, і у всіх нас є творче начало. Тому ми маємо творити – кожен на своєму місці, і у своїй творчості бути схожими на Творця.

Не варто боятися злиднів і ворогів

– Наприкінці вашої найвідомішої пісні «Бандера» ви співаєте: «Знай, Україна є і буде Європа!». Ви дійсно вірите в те, що українці – європейці, навіть незважаючи на відмінність цінностей та ідеологій?

– Якщо ти сумніваєшся в тому, що ти робиш – ти програєш. Я абсолютно переконаний у тому, що все роблю правильно, і Україна – це Європа. Якщо у нас немає пенсії розміром 500 доларів або доріг, як у Німеччині, це не означає, що ми – не Європа. Європа – це дещо інше, це той цивілізаційний вибір, до якого прагне людина з неушкодженою психікою. Бо навіть ті московіти, які проживають зараз у Європі і отримують їхні блага, насправді ту Європу зневажають і руйнують. А що стосується України і її європейськості, то перший навчальний заклад у Східній Європі – це наша Острозька академія. Коли у східних сусідів ще вовки бігали і вони самі в лаптях ходили, у нас уже наука була на найвищому рівні. Звісно, нам хочеться жити за іншими стандартами, не будемо лукавити. Попри те, що українська і європейська картинка відрізняються, у нас є внутрішній базис європейця: ми трудолюбиві і миролюбні.

Головне, що ми усвідомили свою спроможність вирватися з-під будь-якого гніту. Тому вважаю, що нам не варто розбігатися по світах, ми не маємо боятися звіра злиднів чи двоногого звіра зі зброєю. Усіх цих звірів ми маємо знищувати і твердо знати, що наша справа світла.

– Відомо, що ви навчалися в духовній семінарії і прислужуєте в одному зі столичних православних храмів. Розкажіть про ваше ставлення до церкви, віри і релігії.

– Закінчивши духовну семінарію, багато чого для себе отримав. Якби пішов навчатися у 20-річному віці, то, напевно, став би стандартним попом. Так склалося історично, що московська церква в Україні – конкретний «коток», який Кремль уміло використовує. Це сумно, адже багато достойних людей ходять до церков Московського патріархату – хто за звичкою, хто з інших причин. Ми, прихожани, маємо відсікати все зайве і йти до церкви лише для молитви. Але, на жаль, московіти використовують церкву як політичний інструмент…

Царство Боже всередині нас – сам Господь так каже, і так навчають у семінарії. Виходячи з цієї істини, можна сказати, що не Господь забороняє чи дозволяє, все відбувається в наших умах. Тобто якщо ми робимо біду, то це ми робимо, а не Господь. Потрібно робити жорсткий аналіз внутрішнього світу, у кожного з нас є сумління, і ми маємо до нього дослухатися.

Життя – річ дуже швидкоплинна, хоча й поняття часу відносне. Як казала Ліна Костенко, «не час минає, минаємо ми». Прийде час, і Бог спитає, і ми самі себе спитаємо теж. Господь Бог – це незбагненна величина, жодним філософом до кінця не розшифрована. Тому віра – справа дуже інтимна, і кожен з нас є відповідальним за свої думки, тому що це – найперша дія.

Треба говорити не про смерть, а про життя

 – Що робити українцям, які не відчувають себе українцями?

– Насамперед треба бути людиною, але якщо Господь дав таку радість – бути українцем, то чим це гірше, ніж бути, скажімо, турком? До речі, моє прізвище – турецьке…

Але якщо ми вже такими є, то маємо дбати про свою ідентичність. Подивіться на американців: не встиг, наприклад, китаєць мігрувати до Америки, як на його балконі вже майорить прапор Америки, і він з великою гордістю заявляє, що він американець.

– Що скажете з приводу артистів (наприклад, Тоні Матвієнко), які не хочуть співати для українських бійців і вважають ганебними будь-які веселощі на війні для підняття духу для боротьби проти «брата»?

– Бачите, як неможливо було мільйонам українців не вийти на Майдан у свій час, так ось зараз артист, який живе і творить в Україні, не має права не їхати на Схід.

Як ти можеш стриматися, щоб не поїхати до хлопців, які віддають своє життя за нас?! Йде вже четвертий рік війни, і як подумаю, скільки я від’їздив туди… Для мене найвищою оцінкою творчості є те, що хлопці включають в окопах мої пісні і воюють під них. Мені постійно наші хлопці з фронту пишуть: «Ми тільки що включали знов «Бандеру» і лупили орків». Ну а тим артистам, котрі не їдуть, Бог суддя. Ми повинні везти на фронт позитив, а не «ой, козаченьки, знову гине Україна»… Що гине?! Нічого не гине! Співати треба, крім болючих, перчених, радикальних пісень, завзятих – про українську веселість, і стверджувати позитив.

– Але ж там смерть…

– Правильно. І що – ми і далі маємо говорити про неї і творити смерть? Якщо ми будемо про неї говорити, вона і далі буде наступати. Будемо говорити про життя – буде життя! Такий принцип…

Потрібен єврей, який «розкрутить» Файфуру

– Сергій Файфура – це яскравий артист, талановитий актор, телеведучий, конферансьє, поет, композитор, менестрель із розкішними жовто-блакитними вусами, які стали свого роду візитівкою. Розкажіть про болючі, драматичні, нестандартні образи, які ви використовуєте у свої відеороботах.

– Почнемо з того, що таких пісень і такої програми, як у Файфури, немає у жодного виконавця. Я – людина професійна, і мислю категоріями сцени і художніх образів. Якщо робити з виступу бізнес: заспівав – заплатили, це дурниця. Безумовно, гроші необхідні, не за «дякую» ж артисту виступати, але основне завдання – це донести художній образ. Повинна бути чітко окреслена ідея, тому всі мої пісні, які народжуються, це «мої донечки, у безмежний світ то віконечка». І кожна пісня найулюбленіша. Я, буває, посеред ночі встаю, ніби хтось будить, щоб зафіксувати ідеї, нічого штучного не придумую, а фіксую лише правдиве.

Багато гастролював по світу і знаю, що таке сцена. Мені довелося працювати з Мадонною, американською поп-зіркою (програма нашого театру – перше відділення, вона – друге), з Принсом, другом Майкла Джексона. У мене колосальний сценічний досвід, і зараз я у суперкласному віці, я маю досвід, силу фізичну та ідейну, вмію дуже чітко аналізувати – як артист, як митець.

Зрозумів дуже просту річ: ми надто втомилися від наших бід, проблем, негараздів. От достатньо мені було перед Новим роком виставити фото в інтернет у класному європейському пальті, білій сорочці з «метеликом» і справжньому американському циліндрі, який купив у Нью-Йорку, і моя сторінка була «червоною» від відгуків та перепостів. Справа не в мені самому, а в позитивному образі, джентльмені, усміхненому, з відкритим і щирим поглядом. Це міг бути взагалі не я, а хтось інший.

Це я до того, що ми дуже потребуємо красивого, приємного, людського. Маємо вириватися з цієї халепи злиденності, революцій та війн добрими світлими справами, і це робить Файфура – світла натура. Маємо акумулювати добро. Бо якщо ми будемо говорити в болоті про болото, то будемо як той черв’як, який з дупи виліз і каже: «Зато это родина».

Хотілося б анонсувати один проект, який матиме назву «Університети Файфури». Це буде тур по головних університетах країни. Моя програма не буде банальною – я співаю, студенти плещуть, – ні. Ми маємо один одного навчати і обмінюватися ідеями.

Також зараз приступаю до роботи над кліпом «Скотиняки», це буде бомбезна історія. Крім того, знімаюся у казці-фентезі «Тільки диво». Це українсько-американський проект, у мене там невеличка роль – дядечко Джордж, який трішки любить випити.

Щоправда, донині шукаю «свого єврея» – не за національністю, а за вмінням бути тим талантом, який зуміє правильно вибудувати концепцію творчості Файфури. Так уже склалося, що, наприклад, бразильці – найкращі футболісти, японці найкраще знаються на електроніці, а євреї найкраще вміють організувати справу і мати з того гарний ґешефт. Тому – єврею, агов, відгукнися, тобі буде аплодувати весь світ, і я в тому числі!

У мене зараз є пісні, які потребують негайного поширення. Адже я написав їх не для себе, а для всіх нас. Створена програма, з якою я гастролюю по Німеччині, Італії, Америці, Франції – ця сольна програма і є моєю зброєю. Звісно, це поки що не стадіони, але найважливіше – вражаючий контакт зі слухачем. Надважливо – вириватися на телевізію, адже основну частину інформації ми сприймаємо через зір.

– Розкажіть про ваші контакти з публікою. Мабуть, бували й кумедні випадки?

– На моїх концертах люди сміються та плачуть, і є від чого. Тими слізьми і сміхом ми очищаємося. У Хмельницькому, наприклад, був цікавий випадок, коли десь посередині концерту чоловік демонстративно вийшов на вулицю. Звісно, я про нього забуваю і працюю далі, але вже в кінці пісні той самий чолов’яга, розхристаний, біжить через залу до сцени і дарує величезний букет, складений з різних квітів. Публіка аплодувала не стільки мені, скільки йому. Бо, виявляється, він ті квіти нарвав на найближчій клумбі – так хотів віддячити артисту. Тут я і сам опустився перед ним на коліна і ледь не плакав від такої людяності і щирості.

Мені важливі ось ці крупні мазки, цей незабутній контакт зі слухачем.

– Чому ж ваші кліпи, зроблені професійно та дуже яскраво, не можна побачити на українських музичних каналах?

– Повинен бути свій «штовхач», адже скрізь комерція. І виходить, що я написав слова, музику, відзняв за тисячі доларів кліп, а потім комусь на ТБ платити ще за те, щоб показали Файфуру? З іншого боку – матеріал, який у мене є, своєрідний «неформат» для телеефіру.

Я розумію, що зараз «спрацьовує» лише «обнажёнка», але ми ж піднімаємо зовсім інші теми. Україна переживає такий період, що я переконаний: скоро мій матеріал проб’ється як до слухача, так і до глядача.

Після війни треба буде співати про любов

– Про що і кому ви будете співати, коли прийде довгоочікуваний мир, солдати повернутися додому, а настрої в українському суспільстві стануть іншими?

– Я і зараз створюю речі, які пов’язані з різноманітними грайливими історіями. Наприклад, пісня «Варги» (красиві жіночі губи) – 100%-й французький шансон. А нещодавно з’явилася пісня, яку вже можна почути: «Ти най-най-най…». Вона напрочуд грайлива, ніжна, хороша, смачна-смачна. Ось уривок з неї:

«Навесні ти шептала, співала, що я в тебе «най-най-най…»,

Восени рубанула: «Забудь і не пам’ятай».

От і втратили ми земний тихий рай –

Уже іншому шепчеш: «Най-най-най…».

Співатимемо у післявоєнний час пісні про любов, можливо – зі смішним текстом, і обов’язково з еротичним началом. Я вже зараз на це роблю ставку. Це той пласт, який обов’язково має «чіпляти» всіх. Природна сексапільність на сцені (не плутати з сексуальністю) – це та складова, яка має використовуватись артистом повною мірою. Найбільша складова сексу – в голові. Коли артист виходить на сцену, жінки в залі мають розуміти, що у нього такий розум, такий запал, креатив – і це основна складова сексуальності в голові чоловіка. Думаю, у мене вона працює, я виходжу на сцену і знаю, хто я і який я. Артистка також на сцені має бути суперпривабливою, її повинні хотіти. Це наша людська природа, але на сцені це має бути за всіма законами сцени. Без належного таланту можна і зворушливу любовну сцену перетворити на банальні «партійні збори».

Зазначу, що еротизм є у всьому, навіть почуття патріотизму – це теж здоровий еротичний пласт. Так воно працює. Тому робімо все по щирості, закохуймося, шукаймо найцінніше і викристалізовуймо його. Адже концертна і театральна стихія – цілюща для душі і серця. Всі, хто знаходиться в залі, мають перетворюватися на дітей, які фантазують і творять разом з режисером і акторами на сцені. Господь сказав: «Будьте як діти». Це означає, що ми маємо бути в чистоті.

Автор: Галина Панкратьєва

Фото: Дмитро Бургела

PERSONA.TOP

Материалы по теме: