Секс зачекає? Чим переймається Верховна Рада VIII cкликання

Основний інстинкт не на користь законотворцю Всі досхочу потролили депутата Барну з його конгеніальним законопроектом про заборону публічних проявів будь-якої сексуальної орієнтації. Всі повправлялися у гуморі, вказуючи (і не без...

Основний інстинкт не на користь законотворцю

Всі досхочу потролили депутата Барну з його конгеніальним законопроектом про заборону публічних проявів будь-якої сексуальної орієнтації. Всі повправлялися у гуморі, вказуючи (і не без підстав) на те, що визначення «будь-яка» орієнтація включає і гетеросексуальність також.  А це означає, що слід заборонити дефіле наречених перед  РАЦСами, а самі РАЦСи перевести на підпільне існування. Проте нікому, здається, не спало на думку, запитати (хай навіть риторично): оце і є те, чим займається Верховна Рада України?

Винесемо за дужки провокативну тупість законопроекту Барни. Як власне й ініціативу депутата місцевого рівня заборонити продаж білизни у церковні свята. Та й взагалі залишимо в стороні патріархальність українського суспільства, котра, як виявилося, відчутно розвинулася з часів «совка», бо навіть тоді жінці відводили роль будівничого комунізму, а не ув’язнювали у трикутнику Kinder, Küche, Kirche. Нині ж біля 70% чоловіків воліють бачити жінку берегинею борщу та памперсів, що є доволі цікавим феноменом, хоча мова зараз не про це.

Мова про те, що у 2017 році бюджет Верховної Ради становив 1,22 млрд гривень, а у поточному 2018-му – він зріс до 1,67 млрд. Натомість, як порахувала «Опора», протягом трьох років роботи (з 2014 по 2017 рр.) парламент ухвалив 699 законів, тобто в середньому по 233 закони на рік. Не скажеш, що це забагато, враховуючи те, як мало інколи йде часу на обговорення одного законопроекту і як часто документи ставлять на голосування «конвеєрно» – якщо в них, звичайно, не присутні інтереси великих лобістських груп і не виникає мотивів для палких дискусій чи навіть сутичок. Тим часом Комітет виборців України каже, що всі засідання Ради відвідує менше половини народних обранців, а соціологи додають ще одну цифру – рейтинг недовіри парламенту сягає 80%.

Сексуальна орієнтація, кажете?…

Україні надзвичайно гостро бракує законодавчої визначеності у питанні об’єднаних територіальних громад. Уряд пишається реформою децентралізації й зараховує собі в актив вибори до ОТГ, проте ігнорує проблему неузгодженості ОТГ з діючою Конституцією. А згідно зі статтею 140 Основного закону, територіальна виборча громада не є суб’єктом місцевого самоврядування, як не є таким суб’єктом і районні ради у містах (це, так би мовити, привіт Кличку, котрий, як і Гройсман, Конституцію, вочевидь, не читає). Відтак ОТГ у нас – утворення неконституційні, себто незаконні, й ніяка децентралізація у державі де-юре не відбувається.

Але йдемо далі. Ось питання, яке хвилює наших партнерів з МВФ: земельна реформа. Для коротенького лікнепу нагадаю, що ще на початку незалежності Верховна Рада ухвалила постанову «Про земельну реформу», в якій був ряд прогалин. Оскільки документ вийшов сирим та нежиттєздатним, через 11 років після його ухвалення, тобто в 2002-му, був введений мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Передбачалося, що мораторій діятиме до 2005 року і завершиться ухваленням законів про ринок землі і про державний земельний кадастр. Минуло ще 13 років, й підсумок такий: першого закону не існує й до сьогодні. Другий все-таки був ухвалений у 2011 році з відстрочкою до 1 січня 2013-го. Але він не набув чинності через продовження мораторію до 1 січня 2016 року, а згодом – й до поточного, 2018-го. Одним словом, парламентарі різних скликань, починаючи від найпершого, товчуть воду в ступі вже 27-й (тільки вдумаємося!) рік поспіль, і не можуть собі дати раду із земельним питанням. Це ще більш безпрецедентна історія, аніж неконституційні ОТГ.

Але є й інші приклади. Візьмемо виборчий кодекс. Що чути з приводу його ухвалення? Нічого. За якою системою проходитимуть парламентські вибори-2019,  до яких лишається рік? За наявною змішаною, за суто мажоритарною, за виключно партійною? Якщо за партійною, то діятимуть відкриті чи закриті списки? Що буде з виборчим бар’єром? Що буде з можливістю партій утворювати блоки? Як вирішиться проблема представництва у Верховній Раді окупованих територій? У когось є відповіді на ці та інші запитання? Власне, на сьогодні взагалі нічого немає. Крім запевнень Парубія, що Верховна Рада встигне ухвалити виборчий кодекс до жовтня поточного року. Словом, можна розслабитися й зайнятися сексом – буквально чи фігурально.

Хвіст невирішених проблем

Добре, а як щодо закону про мови? Чи проблема втратила актуальність?  У Молдові конституційний суд скасував закон, який наділяв російську мову статусом мови міжнаціонального спілкування. І той таки суд Молдови відхилив скаргу президента Ігоря Додона щодо законності заборони ретрансляції в країні російських новин та інформаційно-аналітичних програм. І це – у державі, яку українські мас-медіа, оцінюючи позицію її керівництва, зверхньо відносять до розряду пропутінських. Що ж тим часом діється у нас? Знову таки – нічого. Закон Ківалова-Колесніченка втратив чинність, але замість нього не ухвалено інший документ, тобто триває такий собі законодавчо-мовний вакуум, який поки що не заповнено нічим якісним. А ми формально продовжуємо жити за законом про мови Української РСР від 1989 року. Може це тому, що в Україні депутати всіх рівнів болісно переймаються чужою мораллю, а не виконують свою роботу? Та поки вони співвідносять продаж трусів та ліфчиків з церковним календарем, парламент Естонії реєструє законопроект, що вдесятеро (з 640 до 6400 євро) збільшує штраф за порушення мовних вимог.

Окремою новелою могла б бути згадка про те, скільки актуальних призначень (на додачу до неухвалених законів!) так і не було проведено у парламенті України. Кілька крісел у Кабміні досі лишаються вакантними, але головне, мабуть, те, що епопея з ротацією кадрів в ЦВК розтягнулася до непристойності. (Так, саме тут і міститься справжня непристойність!).

Безперечно можна й далі добивати цю країну – там, де не буде мешканців (бо частина помре, а решта – емігрує), не буде й сексу. Настане суцільна стерильність на покинутих напризволяще землях, які так й не дочекалися кадастру чи інших зрушень. Якщо це і є метою Верховної Ради, то вона йде правильним шляхом. Вперед, до непорочного зачаття, нульового ККД та повного законодавчого колапсу…

Михайло Поживанов, екс-народний депутат для «Главкома»

Материалы по теме: