Ольга Матюшина: Что я поняла о государстве, работая мэром

Громада Коцюбинського обрала мене головою у 2015 році. Тоді мені було 29 років. Досвідчені політики говорили, що гендер і вік – це проблема. Зараз можу сказати, що найбільша проблема...

Громада Коцюбинського обрала мене головою у 2015 році. Тоді мені було 29 років. Досвідчені політики говорили, що гендер і вік – це проблема.

Зараз можу сказати, що найбільша проблема не в цьому. І навіть не в розбитих дорогах, зношених комунікаціях, корупції.

Найбільша проблема – це відсутність функціоналу для будь-якого управлінця, що прямо продиктовано законодавством.

Виграти мерські вибори з мінімальним бюджетом у селищі реально. Моя кампанія коштувала трохи більше 10 тисяч гривень на поліграфію. Я обійшла більше 3 тисяч квартир і фактично знала кожного свого виборця в обличчя.

Але менеджерського хисту замало. Ті, хто не поступається принциповою антикорупційною позицією, – приречені. Поясню, чому.

Законодавець у законі “Про місцеве самоврядування” обумовив, що заступників, як і штатний розклад апарату (бухгалтерія, планово-економічний, юридичний відділ тощо) на подання мера має затвердити рада, тобто депутати мають проголосувати.

Оскільки в Коцюбинській раді стабільну більшість має партія “Нові обличчя” мера Ірпеня Володимира Карплюка, який завжди мав рейдерські амбіції щодо Біличанського лісу, усі зусилля депутатів були направлені на саботаж.

У результаті протягом двох років не було сформовано виконавчий комітет, не затверджено на посаду ані керуючу справами, ані заступників. Це спричинило колосальне навантаження на рядових працівників ради.

Відразу постає питання зарплати, яка визначається законом “Про держслужбу”. Органам місцевого самоврядування законотворці затвердили оклади трішки більше мінімальних – середній оклад близько 4 тисяч гривень. Бюджет 2018 року депутати не ухвалили.

Єдиний юрист ради – Гальчевський Володимир Деміонович, людина з обмеженими можливостями. Йому вже більше 70 років. На милицях він щодня ходить до суду. У 2016 році чоловік просто прийшов на прийом і вирішив лишитися в раді доти, поки буде потрібним.

Історія Коцюбинського унікальна тим, що мені пощастило згуртувати небайдужих людей з компетенціями, які фактично ходять на роботу не за зарплату, а прагнуть змін.

Але треба чесно казати, що волонтерити або працювати заради ідеї може в родині хтось один, за умови що інший – заробляє.

Тож фактично мій апарат складається з жінок після декретної відпустки, які прагнуть реалізації і яких підтримують чоловіки, або з пенсіонерів.

До 2015 року всі в селищі від малого до великого знали, що ми такі бідні, бо нема грошей. Я можу з гордістю сказати, що гроші таки з’явилися. Зараз у нас два річних бюджети нерозподілені, минулого року зовнішнього фінансування залучили в розмірі річного бюджету.

Але треба розуміти, що розподіляються бюджетні кошти виключно шляхом голосування. І тут ми зайшли в глухий кут.

Не маємо більшості – не маємо виділення коштів на базові потреби селища, такі як капітальний ремонт доріг, придбання спецтехніки, модернізацію вуличного освітлення тощо.

Останні чотири сесії депутатська більшість просто проігнорувала, а відсутність кворуму унеможливлює проведення сесії.

Тому, з залишком на рахунках селищної ради близько 30 мільйонів гривень, комунальники на санчатах розвозять піщано-соляну суміш, щоб полегшити працю двірникам.

Інфляція за минулий рік “з’їла” близько 2,6 мільйона гривень. За ці кошти можна було б оновити автопарк УЖКГ – трактор, сміттєвоз, промивна машина для прочистки каналізаційних мереж.

Заміна вуличних ліхтарів на LED-лампи аналогічно могла б заощадити 30% витрат на електроенергію. Або якщо рахувати в системі благ, то ліхтарі б горіли всю ніч до самого ранку. Елементарно за нерозподілені кошти можна було б повністю відновити дороги – у селищі всього 12 кілометрів доріг.

Звідси виникає логічне запитання: хто має нести відповідальність за бездарне господарювання?

Будь-яке незаконне рішення ради підписує мер і несе персональну відповідальність, так як у нього є право “вето”. Однак депутати чисто технічно можуть його подолати, і знову відповідальність переходить до мера.

Колегіальної відповідальності ради не несуть. Незважаючи на те, що було внесено зміни до закону “Про статус місцевих депутатів” щодо поіменного голосування депутатів, механізму притягнення до відповідальності наразі не існує.

Депутати фактично працюють на громадських засадах, і відповідальність на них виключно медійна, не більше і не менше.

Відповідно до статті 79 закону “Про місцеве самоврядування”, депутати можуть виголосити недовіру меру двома третинами свого складу.

Це можливо за умови порушення мером законів України, прав та свобод громадян, набрання законної сили рішення суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення.

А що може зробити мер, якщо депутати не ходять на сесії?

Нічого. Механізму позбавлення їх мандату в мера немає. Але депутати можуть оголосити йому недовіру. Відкликати ж депутата можуть люди за народною недовірою, якщо, звичайно, депутат непартійний.

Що найбільше мене вражає, так це псевдосесії. Як показує практика, депутати можуть їх проводити з мером чи без нього, з секретарем чи за його відсутності. Вони можуть це робити, і їм за це нічого не буде.

Більше того, починаючи з 2014 року після ухвалення нового закону “Про прокуратуру”, коли ліквідували прокурорський нагляд за діяльністю органів місцевого самоврядування, а суди так і не запрацювали натомість, відкрилася “скринька Пандори”.

Фактично, будь-яке збіговисько тепер можна називати сесією, адже за дотриманням процедури законності ухвалення рішень та бюджетного законодавства вже ніхто не слідкує.

Функцію контролю делегували суспільству та громадським активістам, які можуть роками безрезультатно ходити по судах заради відновлення справедливості за умови, що знайдуть кошти на судовий збір і матимуть відповідні компетенції.

Вперше незаконне захоплення влади в Коцюбинському відбулося у квітні 2016 року. Депутатська більшість від “Нових облич” двома третинами оголосила мені як меру недовіру без жодних правових підстав, що потім було оскаржено в суді.

Тоді реєстратор зробив зміну в реєстрі у вихідний день навіть без сплати держмита. Депутати від “Нових облич” молотками зірвали замки в раді, виготовляли підроблені печатки кожного разу після того, як правоохоронці їх вилучали.

Коцюбинську селищну раду було розпущено. Призначено перевибори.

Самопроголошеній голові Юлії Главацькій прокуратура Київської області вручила підозру, реєстратору Скоріній теж. Однак до відповідальності досі нікого не притягнуто.

Безкарність породжує вседозволеність. Про господарчий процес чи тим паче інтереси простих людей тоді вже не йдеться. Особливо, коли на кону – тисячі гектарів рекреаційного лісу. А це – мільярди.

Аби було, що красти, треба, щоб хтось працював. Коли ніхто не працює – лишається тільки земля і ліс, за який точитиметься боротьба не на життя, а на смерть.

3 березня в Коцюбинському відбулися громадські слухання щодо приєднання до Києва. Захід ініціювала громада. Майже 61% присутніх висловилися за приєднання до Києва. Криза боротьби з мером Ірпеня затягнулася, інфраструктурних проблемжодних вирішено не було.

Треба нагадати, що у 2015 році Коцюбинська рада ухвалила рішення про приєднання Коцюбинського до Ірпінської ОТГ. Це рішення було скасовано в суді громадськими активістами.

Після оприлюднення результатів 7 березня депутатська більшість потайки організувала зібрання, яке назвали сесією, на якій двома третинами в котрий раз оголосили недовіру голові, обрали секретарем Миколу Єременко, на якого тимчасово поклали обов’язки мера.

Зміни в реєстр внесла співробітник Ірпінської міської ради, а саме спеціаліст з фінансово-економічного управління виконкому Ірпінської міськради Бондарчук Тетяна Михайлівна, яка мала технічний доступ до реєстру.

Реєстраційні дії ми, звичайно, будемо оскаржувати. Так само, як і дії депутатів. Це вже втретє за останні два роки. Нічого нового.

Але питання в тому, що ми гаємо час на безглузді рухи. Якщо за два роки нікого не притягнуто до відповідальності, то влада фактично легалізує інструмент позбавлення неугодних через доступ до реєстру.

А поки децентралізація, як і дерегуляція, в умовах непрацюючих судів, зневіреного суспільства та неефективної правоохоронної системи замість демократичних цінностей принесли тільки хаос та безлад у державу.

Ольга Матюшина, голова Коцюбинської селищної ради, спеціально для УП

pravda.com.ua

Материалы по теме: