Новий етап відносин з ЄС: що має робити Україна після ратифікації Асоціації

11 липня цього року ратифіковано Угоду про асоціацію України з ЄС. У кожного свідомого громадянина нашої держави постає питання, а що ж далі? Що нам може дати Угода, яка...

11 липня цього року ратифіковано Угоду про асоціацію України з ЄС. У кожного свідомого громадянина нашої держави постає питання, а що ж далі?

Що нам може дати Угода, яка стала для українців своєрідним символом. Символом приналежності до Європи, європейської ідеї, європейського способу життя, – пише ЭП.

Відтепер Угода має перетворитись із символу на засіб руху вперед. Але це не відбудеться само собою, як, можливо, комусь і хотілося б.

Адже сенс Угоди зовсім не в тарифних зобов’язаннях. А ефект від набрання чинності Угодою, можливо, не такий явний для громадян, як запровадження безвізового режиму з ЄС.

І коли позитивні моментальні ефекти від запровадження угоди вже здійснились, давайте розберемось, який вплив ця асоціація має на майбутнє України.

Від першого раунду переговорів у 2007 році до ратифікації у 2017-му пройшло 10 років. Десять років наполегливої роботи.

Але разом з цим за цей час в нашій країні відбулись істотні суспільно-політичні і економічні трансформації. Змінився рівень політичних свобод, набули нового значення роль громадянського суспільства, рівень свідомості, попиту на реформи в суспільстві та усвідомлення своєї конкурентоспроможності в бізнесі.

Норми і правила ЄС, які мають бути впроваджені відповідно до Угоди, базуються на ідеї соціальної ринкової економіки, яка в свою чергу є наріжним елементом суспільного порядку держав-членів ЄС.

Так само і Угода про асоціацію: її впровадження неможливе без співпраці влади з бізнесом, соціальними партнерами, громадськими активістами. І разом з цим впровадження законодавчих та технократичних норм, передбачених Угодою, докорінно міняє саму social fabric нашого суспільства і на практиці перетворює Україну на державу з соціальною ринковою економікою, як це закладено у Конституції України (ст. 1 та 13).

Сам характер спільної роботи над впровадженням Угоди міняє суспільство.

Коли ми тільки починали переговори з колегами з Європейського Союзу, не було особливої уваги до серйозності нашого бажання адаптуватись до норм ЄС. Те, чого ми досягли зараз, це абсолютно інша реальність. Сьогодні ми по-іншому говоримо з ЄС, а ЄС – з нами. Адже зараз ми вже оперуємо цифрами та результатами.

Як приклад, впровадження норм ЄС на ринку газу, членство в Енергетичному Співтоваристві дало можливість фізично, через побудову інтерконектора, інтегрувати з ЄС український ринок газу, диверсифікувати поставки і забезпечити газову незалежність від РФ.

Український ринок газу стає зрозумілим для європейських компаній, які реально стають на ньому гравцями. Взаємні юридичні зобов’язання між Україною і ЄС стають міцною основою для захисту інтересів як в судових спорах з “Газпромом”, так і в намаганнях РФ розбалансувати ринок газу в ЄС, побудувавши “Північний потік-2”.

Угода про асоціацію не є чимось таким, що зафіксовано у часі і просторі, а є гнучким інструментом, який дозволяє рухатись вперед та адаптуватись до нових форм діяльності, як ми того хочемо.

В Угоді немає нічого, чим можна знехтувати. Вона охоплює всі сфери життєдіяльності, де є реальний шанс наблизитись до рівня ЄС.

Більше того, виконання формальних положень Угоди неможливе без структурних реформ, прямо в Угоді не згаданих.

Візьмемо приклад фінансових послуг і ринку капіталу. Угода дає можливість Україні повною мірою інтегруватися у відповідний ринок ЄС, що дає економіці доступ до дешевого і довгострокового фінансування. Але здійснити цю можливість без докорінного очищення фінансового ринку і без сучасної монетарної політики неможливо.

І навпаки, справді технічні вимоги щодо впровадження статистичного компендіуму ЄС чи системи державних рахунків ЕСА 95 (якими б складними ці терміни не здавались на перший погляд) дають можливість приймати зважені рішення у надважливих структурних реформах бюджету, податкової системи та системи пенсійного забезпечення.

Зрештою Угода про асоціацію – це не лише питання національного рівня.

Базовим принципом ЄС є субсидіарність, коли питання, які стосуються регіону, вирішуються на найнижчому – локальному рівні, а не на національному чи рівні ЄС. Тому потрібно розбудовувати активний прошарок тих, хто може ініціювати та вирішувати питання на місцевому рівні, і таке рішення  потім стає основою для національного, а не навпаки.

Вміння поєднувати глобальне і локальне є однією з особливостей ЄС. Ми повинні навчитись активно використовувати це у процесі децентралізації. Але цей процес стає наповненим через економічний розвиток громад і регіонів, у тому числі через економічну інтеграцію з ЄС.

Таке переплетення Угоди з усіма трансформаційними процесами в суспільстві вимагає від державних інституцій дещо більшого, ніж простого бюрократичного планування і звітування (а у нас із цим, м’яко кажучи, чимало проблем).

Передусім парламент і уряд мають навчитись бути послідовними.

Адже за логікою європейських партнерів парадоксальним є той факт, що парламент своєю більшістю спершу голосує за ратифікацію Угоди про асоціацію, а потім приймає законопроекти, що порушують та суперечать положенням Угоди та зобов’язанням нашої країни перед СОТ.

Можна довго дискутувати, для чого це робиться, проте це ніяк не вплине на те, що з такими кроками з боку ЄС до нас стає менше довіри, яка є ключовою для реалізації будь-яких домовленостей на державному рівні.

На сьогодні головною проблемою у розвитку нашої держави у бік європейських стандартів залишається існуюча система. Вона не дає нам ефективно розвиватись.

І ми маємо бути свідомі цього. Система пострадянського зразка не передбачала в собі механізмів розвитку та самовдосконалення.

На противагу цьому якраз і є ідея Угоди про асоціацію. Адже набуття чинності Угодою змінює логіку відносин між Україною та ЄС. Вона вимагає від нас належного впровадження її положень, а від ЄС – належного ставлення до України при прийнятті своїх рішень.

Україна, пройшовши жорна Майдану, вийшла з пострадянського простору, проте ще не увійшла у європейський вимір.

І тому на цьому етапі має бути проведена величезна системна робота, яка в першу чергу вимагає від нас переформатування нашого мислення. У нашому лексиконі мають з’явитись нові терміни: good governance і best practices.

Бо не можна на Nokia 3310 завантажити Google Maps. Так і з державою.

У старій системі не можна запровадити нові механізми без відповідних перетворень. Вони просто залишаться абстрактними речами, які не будуть мати точок дотику, а відтак і не запрацюють. Тому потрібно оновлювати існуючий апарат. А це часом зачіпає певні інтереси, тому блокується старою системою.

Не можна допустити, щоб нереформованість державного апарату блокувала суспільні зміни, які є запорукою як національної незалежності України, так і її подальшої інтеграції до ЄС.

Ми вже можемо оцінити відмінність у співпраці. Уся ідеологія Росії і Митного Союзу будувалася на тому, що ми нікому не потрібні і залежні від ринку Росії.

І справді, якщо вам постійно повторювати, що ви можете виробляти лише те, що потрібне РФ, і що лише РФ може це споживати, ви будете вірити – що іншого виходу немає. Так формується залежність. Гнітюча і деструктивна.

І навпаки, визнання української продукції такою, що відповідає вимогам ЄС, полегшує вихід на ринки третіх країн. Скасування візового режиму з ЄС значно полегшує роботу, зокрема, українському виробнику з іншими країнами у цьому напрямі.

Український бізнесмен, знаючи, що вміє виробляти продукцію відповідно до вимог ЄС і вміючи її продавати в ЄС, перестає бути залежним від РФ і цим посилює свої конкурентні переваги.

Саме укладення Угоди про асоціацію стало достатньою рекламою українською продукції (зерно, рослинна олія та метал все одно продаються через трейдерів і ніякої реклами не потребують). Але подальшу промоцію може забезпечити лише ретельне її впровадження.

Подібне маємо і з головним символом у відносинах з ЄС – перспективою членства в ЄС.

Можна довго чекати сигналів і обіцянок членства від ЄС. А можна впроваджувати Угоду. Показати системність своїх намірів.

І перетворити питання подальшої інтеграції з ЄС на абсолютно практичне і прагматичне. Тоді обопільно вигідна формула інтеграції знайдеться майже сама собою. Ми вже відчуваємо, що всі учасники процесу активно її шукають. Проте вона не формулюється фразами та гаслами, а має стати природнім результатом нашої інтеграції до всіх європейських просторів.

Маємо усвідомлювати, що ратифікацією Угоди про асоціацію і наданням безвізового режиму завершився певний етап, і що без нашої сконцентрованої та стратегічно спланованої роботи подальших політичних поштовхів просто не буде.

І навпаки – така робота призведе до результатів швидше, ніж хтось може собі уявити. Потрібно тільки зробити крок вперед, не чекаючи “вікна можливостей”.

Материалы по теме: