Нові іграшки «бога війни»

Які тренди помітні на ринку артилерійських озброєнь. Артилерію з давніх-давен недарма називають «богом війни», адже потужне слово гармат завжди було одним із тих аргументів, що остаточно вирішували перебіг війн...

Які тренди помітні на ринку артилерійських озброєнь.

Артилерію з давніх-давен недарма називають «богом війни», адже потужне слово гармат завжди було одним із тих аргументів, що остаточно вирішували перебіг війн і воєнних конфліктів. Але артилерія — це не лише гармати. Під час Другої світової війни був також здобутий досвід широкого використання реактивних систем залпового вогню (СРЗВ), які сьогодні стали потужним засобом ураження цілей.

Не випадково усі успішні країни приділяють так багато уваги розвитку ракетно-артилерійських систем. Робота ведеться одночасно в кількох напрямах: збільшення дальності, темпу й точності стрільби, мобільності та живучості на полі бою, забезпечення сучасними системами стійкого зв’язку в умовах протидії противника тощо.

Артилерія була і є провідним елементом вогневої підтримки власних сил під час наступу та оборони. Завдяки використанню високоточних боєприпасів вона здатна знищувати широке коло різноманітних як стаціонарних захищених (бункери, КП, укріплення, мости тощо), так і рухомих (бронетехніка, авто техніка, жива сила) цілей, зокрема на відстані понад кілька десятків кілометрів. Тому попит на артилерію завжди є, і це спонукає зброярів шукати все нові ефективні рішення.

Гусениці чи колеса?

Сучасна артилерійська система, зазвичай 152–155-мм самохідна артилерійська установка (САУ), гармата-гаубиця, здатна стріляти стандартними боєприпасами на відстань до 30 км. Це високотехнологічний вид озброєння, що має передові системи стабілізації, високу автономність, систему управління вогнем із балістичним обчислювачем, GPS, автоматичну топоприв’язку тощо. Більшість процесів максимально механізовані й автоматизовані.

Один із трендів розвитку артилерії — створення нових і вдосконалення наявних важких (до 60 т) САУ на гусеничних шасі, які багато років розглядалися військовими як основний засіб вогневої підтримки армії під час наступу та оборони. Максимально уніфіковані з танками, вони здатні рухатися в бойовому порядку і в необхідних ситуаціях вчасно надавати вогневу підтримку. Час прибуття на вогневі позиції та стрільба зі швидкою зміною вогневої позиції для них вимірюються хвилинами.

Традиційні причіпні (буксирувані) системи на цьому тлі за всіма показниками поступаються САУ. Передусім мобільністю, швидкістю бойового розгортання та ефективністю дії для супроводу наступаючих військ. З огляду на це вони морально застаріли і вже станом на кінець 1980-х років розглядалися як засіб для вирішення завдань на допоміжних ділянках або в обороні.

Відносно новим трендом розвитку артилерії останніх декад стали самохідні артустановки на базі важких вантажівок. Створення нових конструктивних матеріалів і технологій уможливило появу достатньо потужних і стійких автомобільних платформ, здатних нести масивну гармату й витримувати навантаження під час стрільби. Водночас ті самі фактори дали змогу зменшити масу гармат. Відтак колісні САУ дістали реальний шанс для розвитку.

На відміну від САУ на гусеничних платформах колісні аналоги мають низку суттєвих переваг, як-от більша мобільність (особливо в районах із розвиненою транспортною мережею), менша маса й відповідно собівартість. За експертними оцінками, наприклад, вартість трьох легких САУ на базі вантажівок у середньому дорівнює вартості однієї важкої САУ того самого 155-мм калібру на гусеничній платформі. Щоправда, легкі колісні САУ мають недоліки. Зазвичай це недостатній захист екіпажу, низький рівень механізації процесів заряджання, а отже, і скорострільності, наявність спрощених систем управління вогнем тощо.

Першу САУ цього класу створили у Франції 1994 року на базі вантажівки Unimog U2450 під назвою Nexter CEASAR (Camion Equipe d’un Systeme d’Artillerie). Перші п’ять САУ французька армія отримала вже 2003-го, а 2004-го було замовлено додатково 72 системи для озброєння трьох артилерійських полків. Із 2008 року розпочалися поставки у війська.

Водночас країна активно пропонує ці САУ на експорт. Тим більше що зростання ризиків участі в локальних або асиметричних військових конфліктах потягло за собою й підвищення зацікавленості військових із різних країн до легких САУ на базі вантажівок.

Хоч як дивно, Сполучені Штати, визнаний світовий лідер у сфері військових технологій і технічних рішень, узагалі відмовилися від необхідності створення нової САУ на заміну 155-мм системи M109 Paladin, що стоїть на озброєнні армії та Корпусу морської піхоти США. Щоправда, було створено проект нової гусеничної САУ Crusader, цілком автоматизованої, з високим рівнем захисту екіпажу, новітніми системами управління вогнем і перспективними керованими боєприпасами. Однак Crusader виявився занадто складним і дорогим навіть для американського оборонного бюджету.

Водночас армія і КМП США отримали нову легку причіпну гармату-гаубицю BAE Systems M777, яку планували встановити на шасі колісного БТР Stryker. Та цього також не було зроблено. Як наслідок — і армія, і морська піхота не отримали жодної нової САУ, ані колісної, ані гусеничної, і змушені задовольнятися ширшим використанням причіпних систем.

Своєю чергою, Росія активно розвиває гусеничні САУ. На додаток до САУ «Мста-Б» із 152-мм гарматою 2А62, що стоїть на озброєнні, там нещодавно створили нову високотехнологічну САУ «Коаліція-СВ» із 152-мм гарматою 2С35.

Від ПАР до Польщі

Серед країн, які активно працюють над створенням легких САУ, одне з провідних місць посідає Сербія, що успадкувала від колишньої Югославії створену ще в 1980-х роках САУ M84A Norа-A з гаубицею Д-20. У 1990-х у Сербії створили нову САУ Nora B52, оснащену вже 155-мм гарматою, встановленою на шасі вантажівки FAP 2632. Пізніше з’явилася остання, броньована версія системи, відома під назвою Nora B52K1.

У ПАР у 1990-х створили власну версію колісної САУ G6 із 155-мм гарматою-гаубицею Denel G5-2000. Ця гармата також використовується у складі індійської розробки легкої САУ Mounted Gun System, на базі вантажівки Tatra 815. Своєю чергою, на озброєнні збройних сил Пакистану стоять 155-мм САУ SH-1, розроблені в Китаї.

Кілька проектів легких САУ на платформах вантажівок розробили також в Ізраїлі, проте на озброєння власної армії їх не взяли (там користуються американськими 155-мм САУ М109 на гусеничній платформі). Першою була Rascal, щоправда, невдало розрахована на експорт. У 1999 році ATMOS 2000 (Autonomous Truck Mounted System) або 2052 SPWH на базі вантажівки Tatra T-815 VVN масою 23 т. Модифікації цієї САУ невеликими партіями постачалися на експорт.

Крім того, у 2002–2003 роках Румунія з технічною допомогою ізраїльської фірми Soltam Systems інтегрувала артилерійський блок ATMOS із вантажівкою Roman 26.360 DFAEG. Нова 26-тонна САУ дістала назву ATROM.

Є також САУ на колісних шасі, озброєні гарматами менших калібрів. Зазвичай ідеться про калібри 105 мм (наприклад, південноафриканська G7) та 122 мм (китайська САУ PCL-09 CS/SH1). Крім того, відомо про створення технологічного демонстратора САУ із 122-мм легкою гаубицею Д-30 у Польщі. Щоправда, на озброєння його так і не взяли. Натомість із допомогою ізраїльтян польська сторона започаткувала програму Kryl зі створення власної легкої САУ на автомобільній платформі. За попередніми даними, серійне виробництво планується розгорнути у 2019 році. Польська армія замовить значну кількість таких машин для оснащення механізованих бригад та артилерійських полків: сім дивізіонів по 24 САУ в кожному.

Також у Польщі реалізується програма серійного виробництва важких 155-мм гусеничних САУ Krab, які вже постачають військам. Під час Міжнародної виставки «Зброя і безпека-2017», що відбулася в Києві, одна з таких установок демонструвалася у складі польської експозиції. Експерти вважають її доволі вдалою і сучасною, вона замінить у польській армії застарілі артсистеми радянських часів.

Нова польська САУ вже зацікавила й українських військових, які оцінили її з погляду власного бойового досвіду, здобутого під час війни на Донбасі. Утім, хоча поляки й не проти продажу, наша країна віддає перевагу варіанту з можливістю українізації проекту та спільного виробництва САУ за стандартами НАТО в Україні. Питання ще не закрите й вивчається як у Києві, так і у Варшаві.

Поряд із програмами створення самохідних артилерійських установок Kryl i Krab польська сторона працює над самохідними мінометними установками Rak.

Важливою складовою розвитку сучасної артилерії є боєприпаси. Тому багато уваги приділяється питанню їх розробки. Акцент робиться на використанні високоточних боєприпасів, а також боєприпасів зі збільшеною дальністю.

Зокрема, німецькі конструктори для збільшення дальності вогню своєї 155-мм САУ PzH 2000 вперше випустили снаряди з інтегрованим газогенератором (над малим твердопаливним двигуном), роль якого полягає у виділенні гарячих газів, які покращують умови обтікання снаряда під час польоту й таким чином зменшують аеродинамічний спротив.

Україна тут не пасе задніх. Ще у 2012 році на озброєння ЗСУ взяли 152-мм керований снаряд «Квітник» (сьогодні розроблено версію без російських комплектуючих, а також його 155-мм аналог «Карасук»). Маємо на озброєнні також 100-мм ПТУР «Стугна» з тандемною боєголовкою для 100-мм протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра», що здатна уражати броньовані цілі на дистанції до 5 км.

У парі з безпілотником

Слід відзначити цікаву розробку ізраїльського концерну Rafael — інтегрований електрооптичний модуль високоточного наведення EPIC (Electro-Optical Precision Integration Kit). Завдяки його застосуванню 122-мм ракети, що використовуються, зокрема, РСЗВ «Град» ще радянського виробництва, можуть перетворюватися на високоточну зброю з точністю влучання в ціль до 3 м.

На відміну від інших систем наведення модуль EPIC працює за принципом відтворення цифрового образу цілі, а не використання відбитків лазерного випромінювання або GPS. Перевагою такого рішення є можливість ураження цілей поза межами прямої видимості без необхідності залучення авіації або ризикованого коригування вогню у ворожому тилу. Також стає можливим одночасне знищення кількох цілей.

Збільшення точності вогню дає змогу зменшити затрати боєприпасів на знищення точкових цілей і здешевити використання РСЗВ загалом, а також суттєво скоротити час перебування пускової установки на вогневій позиції. Відповідно це збільшує її витривалість і зменшує імовірність знищення вогнем у відповідь. Ще один ефект упровадження зазначеного модуля — збільшення дальності польоту реактивних снарядів (у межах 50%).

Система є повністю автономною після пуску («вистрілив — забув»), проте надалі планується додати можливість передачі додаткового цілевказу під час польоту (зміна цілі або скасування удару). Вибір 122-мм калібру пов’язаний із планами концерну вийти з новим продуктом на східноєвропейський ринок.

Відомі також практичні розробки з метою поєднання можливостей РСЗВ і БПЛА: останні вистрілюватимуться як бойова частина однієї з перших ракет залпу, а в районі цілі відділятимуться від ракети, коригуватимуть вогонь та оцінюватимуть його результати в реальному часі. Зокрема, у Росії таку розробку вже впроваджують на РСЗВ «Ураган» у межах подальшого вдосконалення та підвищення бойової ефективності створених у складі ЗС Росії артилерійських розвідувально-ударних систем.

Однією з оригінальних розробок є новий вид боєзапасу GLSDB (Ground Launched Small Diameter Bomb) для РСЗВ американського виробництва MLRS i HIMARS (розробник — шведський концерн Saab). Його поки що неофіційно називають ракето-бомбою або авіабомбою, яку «кидають» із землі, з огляду на прийнятий спосіб доставки до цілі.

GLSDB поєднує в собі звичайну 110-кг плануючу авіабомбу GBU-39B SDB I (Small Diameter Bomb Increment I) і двигун реактивного снаряда M26. У напрямку цілі ракето-бомбу несе вже не літак, а реактивний двигун, за аналогією з ракетами СРЗВ класу «земля-земля». Його завдання полягає у виведенні бомби на якомога більшу висоту з максимальною швидкістю. У потрібний момент відбувається її відділення від двигуна за допомогою адаптера IA (Interstage Adapter), що їх поєднує.

Після цього бомба прямує в напрямку цілі самостійно (на відповідній висоті вона здатна подолати відстань до 110 км). Тобто якщо ракета має максимальну дальність 45 км (версія M26A1), то з бомбою SDB-1 вона зростає до майже 150 км від місця пуску. Отже, поєднання в конструкції ракетного двигуна й авіабомби дало змогу отримати новий вид високоточної зброї для ракетної артилерії.

Основним засобом наведення ракето-бомби на ціль є GPS, але для ураження рухомих цілей не можна виключати використання лазерного наведення. У випадку електронних перешкод керування бомбою здійснює інерційна система навігації INS.

Бомба має відносно невелику осколково-фугасну 93-кілограмову боєголовку і може використовуватися для ураження цілей в урбанізованому середовищі. У випадку використання лазерної системи наведення є можливість контролювати всю траєкторію падіння. Цьому сприяє точність боєголовки, значення якої американці оцінюють менш як 1 м (CEP50~1 м) за будь-яких атмосферних умов.

GLSDB дає змогу уражати об’єкти в межах 360° навколо пускової установки. Адже плануючі бомби здатні виконувати в повітрі розвороти на 180° i вражати цілі, що перебувають поза віссю стрільби ракетного комплексу (щоправда, при цьому дальність зменшується до 70 км під час стрільби на 180º у зворотному напрямку й до 115 км під час стрільби під кутом 90º до вісі ПУ).

Здатність бомб маневрувати й оминати різні перешкоди у складках місцевості збільшує кількість цілей, які можуть бути уражені наземною ракетною системою, зокрема розташованих на зворотних скатах гір, схованих між високими будівлями або в балках. Насамкінець є можливість обирати види підриву БЧ бомби між вибухом із затримкою (для знищення зсередини, наприклад, ангарів або бункерів), повітряним (для ураження якомога більшої площі) або контактним вибухом.

Ізраїльська компанія Rafael Advanced Defense Systems пропонує на зброярському ринку «кишенькову артилерію», яка, на відміну від звичайних ручних гранат, дає змогу успішно знищувати цілі на безпечних відстанях в умовах близького бою. Йдеться про легкий 3-кілограмовий баражуючий боєприпас Spike Firefly (дрон-камікадзе), створений на базі розвідувального дрона для використання піхотними підрозділами в урбанізованому середовищі.

Безпілотник використовує GPS і може перебувати в повітрі до 15 хв, долаючи відстань до 500 м в урбанізованому середовищі або 1500 м на відкритій місцевості. Комплекс Firefly складається з трьох дронів і системи управління (армійський планшет), що містяться в рюкзаку оператора. Передбачена також технічна можливість використання апаратів для розвідки з поверненням до оператора. На думку експертів, поява таких дронів на озброєнні, безумовно, впливатиме на сучасну тактику бою і навіть може цілком її змінити.

facenews.ua

Материалы по теме: