Несуспільне телебачення України: Як держава не виконує обіцянки

Розмови про створення в Україні суспільного телебачення ведуться вже давно. Це питання було одним з перших на порядку денному роботи Верховної Ради після перемоги Революції Гідності — 17 квітня...

Розмови про створення в Україні суспільного телебачення ведуться вже давно.

Це питання було одним з перших на порядку денному роботи Верховної Ради після перемоги Революції Гідності — 17 квітня 2014 року парламент ухвалив Закон «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». Протягом наступних років буди прийняті всі необхідні урядові рішення, і 19 січня 2017 року ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» отримала статус юридичної особи.

«Це перемога команди та людей, які в надзвичайно кислотному середовищі не зламалися та встояли», — прокоментував тоді в Facebook цю подію перший заступник голови НСТУ Олександр Харебін. І справді для багатьох, активістів, журналістів, громадських діячів це був важливий крок держави до нового інформаційного середовища.

Проте, як це, нажаль, часто буває в Україні не все сталося, як гадалося.

Зокрема партія «Патріот» та її лідер Микола Голомша вказують на те, що загальновизнані принципи функціонування суспільного мовлення передбачають його незалежність від влади та бізнесу. Але сьогодні ми маємо фактично протилежну ситуацію.

Відповідно до закону про суспільне телебачення (ст. 6) статут цього медіа затверджується Кабінетом Міністрів. Це дає змогу Уряду впливати на головний документ, яким у своїй господарській діяльності керуватиметься НСТУ. Зміни до Статуту також вносяться Урядом.

Хоча більш доцільно аби питанням Статут НСТУ опікувалась Верховна Рада, як представницький орган. Це дало б змогу більш повно реалізувати визначені у ст.3 Закону принципи діяльності НСТУ та унеможливити потурання органом виконавчої влади, і в першу чергу урядом, гарантій незалежності НСТУ.

Ще більш суперечливими є статті закону, які стосуються фінансування НСТУ та управління його майном. Закон визначає, що держава забезпечує належне фінансування НСТУ, яке передбачається окремим рядком у Державному бюджеті України та становить не менше 0,2% видатків загального фонду Державного бюджету України за попередній рік (ч. 3 ст. 14 Закону). Але такий спосіб фінансування дає владі механізм впливу на функціонування НСТУ, йдеться у заяві партії.

В 2017 році НСТУ мала би отримати 1,28 млрд грн. (близько 47 млн. євро). Утім, державний бюджет на 2017 рік передбачає, що НСТУ отримає лише 970 млн. грн., що створює на самому початку реорганізації дефіцит в понад 300 млн. грн.

Окрім того, майно НСТУ залишатиметься у власності Кабінету міністрів, що надає владі ще один важіль впливу на це медіа.

Відповідно до закону НСТУ окрім державного фінансування може отримувати прибутки від продажу власної теле- і радіопродукції, плати за користування  авторськими та суміжними правами;добровільних і благодійних внесків, пожертвувань фізичних і юридичних осіб; інших надходжень. Але на практиці всі інші джерела фінансування (окрім фінансування з державного бюджету) ефективно не запрацювали.

В той самий час в європейських країнах основне джерело фінансування суспільного телебачення — це збір від телеглядачів і реклами. А вже на другому місці за поширеністю – «держбюджет і реклама». В Україні склалася така ситуація, що суспільне телебачення цілком залежить від бюджету.

Інша не менш важлива проблема – це діяльність регіональних мовників. Постановою Кабінету міністрів було запущено процес реорганізації 32 суб’єктів медіапростору, у тому числі 21 обласної державної телерадіокомпанії. Проте сьогодні взагалі не визначено, яким чином буде забезпечуватися медіапростір у регіонах і в першу чергу в питаннях його фінансового забезпечення.

Всі ці проблеми мають одну причину – в країні відсутня чітка концепція побудови суспільного телебачення і радіомовлення. І якщо принципово не змінити відношення до цієї проблеми, суттєвих покращень ми навряд чи побачимо. А зробити це вкрай необхідно, адже суспільне телебачення і радіомовлення – це один із головних інструментів забезпечення зв’язку влади і суспільства, протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам та в кінцевому наслідку формування в Україні громадянського суспільства.

ПЕРСОНА

Материалы по теме: