Країна без працівників. Чому українці масово виїжджають працювати за кордон

Якщо в Україні не покращиться бізнес-клімат та не прискориться економічне зростання, трудова міграція, що зростає, перетворить країну на громаду пенсіонерів, яких нікому буде годувати. “Мені запам’ятався випадок, коли в...

Якщо в Україні не покращиться бізнес-клімат та не прискориться економічне зростання, трудова міграція, що зростає, перетворить країну на громаду пенсіонерів, яких нікому буде годувати.

“Мені запам’ятався випадок, коли в Києві ми довго не могли знайти вантажника на зарплату 10-12 тис. грн”, — говорить Наталія Собчук, адміністративний директор по Україні і Молдові компанії DOPOMOGA GROUP. Це не виняток з правил — заповнювати вакансії для рядового персоналу підприємствам стає все важче, так само як і утримувати працівників.

Деякі компанії, які страждають від плинності кадрів, намагаються переламати ситуацію підвищенням окладів. “Нещодавно я розмовляла з HR-директором одного з іноземних заводів харчової промисловості, де двічі за минулий рік піднімали зарплати. Цієї мотивації вистачало лише на 2-3 місяці, після чого відтік людей знову поновлювався”, — продовжує Собчук.

Відповідь на питання, куди ж діваються робочі руки, варто шукати за межами України. Адже працездатні громадяни масово виїжджають з країни, часом погоджуючись за кордоном на менш престижну роботу.

Знову на картоплю

В радянські часи школярі, студенти і працівники підприємств регулярно виїжджали “на картоплю”. Так називали примусову відправку городян у колгоспи на збирання врожаю. Ті, хто наприкінці 1980-х під страхом відрахування з навчального закладу, проклинаючи радянську систему, пололи грядки або збирали урожай, навряд чи могли подумати, що більш ніж 30 років потому знову до знемоги працюватимуть на землі, причому з власної ініціативи.

Працювати доводиться тяжко. Наприклад, робота в теплицях, де температура в літній період може досягати 40°С, триває мінімум 10-12 годин на день, починаючи з 7 ранку. Оплата погодинна. Щоправда, якщо працівник примудряється за 8 годин зробити стільки, скільки інші за 12, бригадир може відпустити його відпочивати, зарахувавши відсутні чотири години як відпрацьовані. Робочий тиждень триває з понеділка по суботу включно. Завдання в основному доводиться виконувати тривіальні — збирати врожай, прибирати, доглядати за рослинами. Жити можна в гуртожитку — в аскетичних кімнатках на 2-5 місць, куди з дому доведеться привезти постільну білизну, посуд і робочий одяг. Такі умови пропонує українцям один із польських роботодавців.

На схожі вакансії часто відгукуються “народжені в СРСР”. Наталія Собчук виділяє кілька типових груп трудових мігрантів. Одна з них — чоловіки середнього працездатного віку, які в основному займаються важкою фізичною працею. Це переважно жителі сіл або невеликих райцентрів. Друга група — жінки інтелектуальних професій (вчителі, лікарі тощо) 30-55 років, які влаштовуються працювати нянями, доглядальницями.

Втім, за словами Собчук, серед українських заробітчан чимало і нещодавніх випускників навчальних закладів, які зіткнулися в Україні з неможливістю реалізації за фахом.

Туди, де рук не вистачає

Щоб зрозуміти, чому українці, багато з яких мають вищу освіту, погоджуються на спартанські умови роботи за кордоном, досить зіставити рівні зарплат. Наприклад, у польській теплиці, про яку йшла мова, можна заробити близько 2,6 тис. злотих на місяць (близько 20 тис. грн). А якщо перед виїздом в Польщу отримати довідку — підтвердження статусу податкового резидента України у податковій, вдасться заробляти до 3,1 тис. злотих на місяць (майже 24 тис. грн). При наявності цього документа польський роботодавець не стане утримувати податки з заробітної плати сезонних працівників, які пропрацювали в Польщі менше ніж 6 місяців за рік.

Заробітки на інших польських підприємствах також в рази перевищують середню зарплату по Україні, яка на кінець лютого 2018 року становила близько 7,7 тис. грн. За інформацією консультантів рекрутингової компанії WORLD STAFF, українські прибиральниці і доглядальниці в Польщі заробляють від 1,8 тис. злотих на місяць; швачки — 1,9 тис.; домробітниці — 2 тис.; комплектувальники товару — 2,2 тис.; столяри і фрезерувальники — 2,4 тис.; сезонні сільгосппрацівники, м’ясники, різноробочі на складах, кухарі, хостес — 2,5 тис., електрики — 2,6 тис.; зварювальники, водії — 3 тис.; будівельники (муляри, штукатури, гіпсокартонщики, укладальники плитки та ін) — 3-5 тис. тобто представники робочих спеціальностей в Польщі можуть заробити від 14 до 40 тис. грн.

Трудова міграція до Польщі стала масовим явищем через те, що українці поспішають зайняти вивільнені робочі місця поляків, які, у свою чергу, вирушають у пошуках кращого життя далі на Захід. Як зазначає Дмитро Толмачов, генеральний директор міжнародної рекрутингової компанії WORLD STAFF, щорічно до 2,5 млн громадян Польщі їдуть на заробітки в розвинені країни Європи, такі як Німеччина, Великобританія і Скандинавські держави, де їм платять в 2-3 рази більше, ніж на батьківщині.

Але робочі руки потрібні не тільки в Польщі, яка страждає від гострої нестачі кадрів. “У Чехії активно набирають робітників на виробництво, склади та сезонні роботи, Литва бере будівельників і водіїв-далекобійників, ОАЕ — фахівців сфери гостинності, Німеччина запрошує всіх — від програмістів і лікарів до водіїв і будівельників”, — говорить Тетяна Пашкіна, HR-експерт порталу rabota.ua. Крім того, за її словами, Ізраїлю потрібні різноробочі та пакувальники, Канаді та Австралії — помічники фермерів, а ближче до літа активізуються країни Скандинавії та Іспанія з сезонними роботами, з’являються курортні пропозиції від Болгарії, Єгипту та Ізраїлю. Як зазначає Пашкіна, зарплати в різних країнах відрізняються в рази — в Польщі і Чехії український будівельник може заробити еквівалент 20-30 тис. грн, у Німеччині та Ізраїлі — 50-75 тис. грн.

Не втрачає актуальності і східний напрямок трудової міграції. Українці, незважаючи на конфлікт на сході, як і раніше їдуть працювати в Росію, а також у Білорусь і Казахстан. За словами Дмитра Толмачова, там в основному працюють люди середнього і старшого віку, у яких часто у цих країнах є родичі та друзі.

Оцінки масштабів трудової міграції в різних дослідженнях та експертних судженнях можуть відрізнятися в рази (від 1 млн до 10 млн осіб). Однак, як відзначає Юлія Руда, економіст Центру економічної стратегії, всі дослідження підтверджують, що найбільш популярними напрямками трудової міграції залишаються Польща і РФ. З 2014 року спостерігається переорієнтація трудових потоків з Росії на Польщу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

Ігор Мізрах: Що зупинить трудову міграцію?

Заробити головою

Стверджувати, що за кордоном користуються попитом виключно робочий і обслуговуючий персонал з України, було б невірно. “Ми спостерігаємо збільшення рівня доходів працюючих за кордоном українців. Це відбувається завдяки тому, що все більше вихідців з України знаходять кваліфіковану роботу, — каже Магнус Олбі, директор з маркетингу компанії TransferGo (міжнародна система грошових переказів). — Наприклад, у Польщі близько 30% трудових мігрантів знаходять хорошу роботу в польських компаніях або міжнародних корпораціях”.

Зокрема, в Польщі, Німеччині, Великобританії, Чехії, Данії, Швеції, США та інших західних країнах зростає попит на українських програмістів. “Це чоловік 25-35 років, володіє розмовною англійською, з дипломом КПІ або іншого політехнічного ВНЗ України і кваліфікацією рівня senior. Зазвичай він неодружений або перебуває у цивільному шлюбі. Без дітей або з дитиною до 5 років”, — описує портрет претендента на зарубіжні вакансії в IT Дмитро Толмачов. За його словами, в Україні інженер-програміст з 5-7 роками досвіду в комерційних проектах отримує $4-5 тис. на місяць ($48-60 тис. на рік) і сплачує з цієї суми 5% податку як приватний підприємець-спрощенець. При цьому в Німеччині попервах він буде отримувати близько 55– 65 тис. євро на рік, з яких заплатить від 40% до 27% податку в залежності від складу сім’ї. Тобто вигода роботи за кордоном, на перший погляд, не так вже й відчутна.

Враховуючи такий самий рівень доходів і високу вартість життя на Заході, багато IT-фахівці воліють залишатися “вершками середнього класу” в Україні. Однак, як зазначає Толмачов, попрацювавши за кордоном кілька років, український програміст з родиною зможе отримати громадянство країни, в якій працює, і набагато вищий рівень винагороди — 80-150 тис. євро на рік. Щоб залишитися в Європі або Америці назавжди і дати своїм дітям кращу освіту і можливості для життя, деякі програмісти все ж таки зважуються на переїзд.

Крім айтішників, хороші шанси працевлаштування на Заході також є у лікарів, фармацевтів, вчених, що спеціалізуються в точних науках і здатних брати участь у наукових розробках в дослідницьких центрах або викладати в університетах. Як правило, зробивши кар’єру за кордоном, вони відвідують Україну хіба що як гості. Таким чином, найкращі розуми Україна втрачає безповоротно.

Є попит на кваліфікованих фахівців з України і на сході. Як зазначає Тетяна Пашкіна, зрідка в країнах СНД готові працевлаштувати українських агрономів, технологів, маркетологів, лаборантів і т. д. “В Росії як і раніше користуються попитом українські інженери завдяки тому, що багато таких кандидатів отримали освіту ще за Радянськомго Союзу і вільно говорять російською”, — говорить Дмитро Толмачов. Також він зазначає попит в Китаї на викладачів англійської і технічних експертів, які мають науковий ступінь не нижче кандидата наук.

Відплив освічених людей — більш небезпечна тенденція, ніж масовий виїзд на сезонні роботи на полях. “Держави зацікавлені в залученні іноземних, особливо висококваліфікованих кадрів, адже на їх підготовку вони не витрачають гроші. До того ж такі кадри збільшують ВВП і виправляють асиметрії їхнього ринку праці”, — пояснює Єгор Киян, експерт з економічних питань Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД). На його думку, достатній відсоток висококваліфікованих емігрантів, що не покривається іммігрантами в нашу країну, навпаки, посилює асиметрію українського ринку праці.

Не варто закривати очі і на те, що, крім робочої сили і кращих розумів, за кордон масово виїжджає молодь, яку охоче приймають у вузи Польщі, Німеччини, Чехії та інших країн. На думку Тетяни Пашкіної, ця “відстрочена еміграція” буде страшніша за заробітчанство, оскільки велика частина дорослих заробітчан їде вирішувати свої матеріальні проблеми і повертається в Україну, чого не можна сказати про молодь. Ще під час навчання в закордонному виші багато українських студентів починають шукати можливості назавжди зачепитися на чужій землі.

Кадровий голод

Найбільші проблеми з підбором і утриманням персоналу відчувають в телекомунікаційному (86% компаній) і банківському (71%) секторах, а також у сфері побутової техніки та електроніки (80% компаній).

Український бізнес лише починає усвідомлювати: на ринку праці правила гри будуть диктувати працівники, за яких доведеться конкурувати з іноземними роботодавцями. “Згідно з даними експрес-огляду EY за ІІІ квартал 2017 року, в якому взяло участь понад 160 компаній, 71% компаній-учасниць відчувають труднощі з утриманням персоналу в зв’язку з трудовою міграцією працівників за кордон, — розповідає Олена Бойченко, директор практики People Advisory Services компанії EY Ukraine. — Більш ніж половина респондентів визнали, що стикаються з подібними перешкодами в бізнесі вже зараз, інші очікують виникнення подібних труднощів в найближчому майбутньому”.

За даними дослідження EY, найбільші проблеми з підбором і утриманням персоналу відчувають в телекомунікаційному (86% компаній) і банківському (71%) секторах, а також у сфері побутової техніки та електроніки (80% компаній). Респонденти відзначали, що найбільш схильний до трудової міграції професійний, адміністративний, допоміжний персонал і робітники. Мабуть, не без участі трудової міграції в країні зросла плинність кадрів. Цей показник, відповідно до огляду заробітних плат і компенсацій за 2017 рік EY, склав 20%, що на 4% більше, ніж в 2016-му. Найсильніше плинність кадрів проявилася в секторі оптової та роздрібної торгівлі (69%), банківському секторі (33%) та в IT-розробках (21%).

“За даними Держстату, зростання пропозицій про роботу в 2017 році склало 39,7%. Отже, в галузях, які динамічно розвиваються, де відкрито найбільшу кількість вакансій і де довго їх не можуть закрити, відчувається дефіцит співробітників”, — зазначає Єгор Киян. У їх числі він називає технічних службовців, керівників, менеджерів, кваліфікованих робітників, робітників з обслуговування, експлуатації та контролю за технологічним обладнанням та ін.. Киян вважає, що поки що через недостатнє зростання економіки дефіцит кадрів не є критичним, однак у довгостроковій перспективі ситуація загрожує економічній безпеці держави.

Люди — наше все

Українські роботодавці вже перейнялися утриманням співробітників, які націлилися на трудову міграцію. Деякі з них почали підвищувати зарплати. Особливо ця тенденція виявилася на заході країни — в 2017 році приріст зарплат у Волинській, Закарпатській та Чернівецькій областях перевищив навіть київські показники і досяг 25%. За словами Тетяни Пашкіної, багато роботодавців змушені підвищувати зарплати, щоб набрати нових працівників. При цьому деякі підприємства збільшують ставки в превентивному порядку, причому відразу на 50-70%. У результаті на ринку утворюються перекоси, і вже зараз зарплата, пропонована різноробочому, часто перевищує платню бухгалтера.

Одномоментно підвищити зарплати хоча б до рівня 70% від того, що пропонують українцям в сусідніх країнах, в нинішніх реаліях бізнесу часто не під силу, особливо враховуючи характерну для української економіки низьку продуктивність праці. “У зв’язку з відтоком працівників за кордон українським роботодавцям доводиться шукати додаткові аргументи для мотивації співробітників залишатися на підприємстві і в країні, — коментують в hh.ua. Поряд із підвищенням рівня оплати праці може застосовуватися нематеріальна мотивація — комфортний клімат в колективі, загальні цінності людини та компанії, прогресивна корпоративна культура і т. п.”.

З боку держави поки що не було якихось кроків, спрямованих на скорочення трудової міграції. Втім, розробкою існуючих лише на папері стратегій та заснуванням спеціальних офісів і комісій, як це часто у нас роблять, ситуацію не виправиш. “Найкраще, що може зробити держава, — заохочувати підприємництво та створювати рівні і зрозумілі правила гри для бізнесу, — каже Юлія Руда. — Це створить умови для залучення як емігрантів-підприємців, так і для іноземних інвесторів, які будуть зацікавлені створювати конкурентоспроможне виробництво з високою продуктивністю праці, а отже, і високою зарплатою не в Польщі чи Словаччині, а в Україні”. Тоді люди, які в різний час виїхали на заробітки, захочуть повернутися.

Поки ж спостерігається зворотна тенденція — підприємці скаржаться на погіршення бізнес-клімату, а іноземні інвестори обходять Україну стороною. Якщо нічого не змінювати, з часом країну в пошуках кращого майбутнього, за оцінками експертів, залишить 20-30% працездатного населення, а гігантську армію пенсіонерів буде просто нікому годувати.

Марія Бабенко

Материалы по теме: