Інтелектуальна “кровотеча” або самолікування нешкідливе для здоров’я

Зростання продуктивності праці має винятково важливе значення для досягнення визнаних світовою спільнотою соціально-економічних стандартів життєдіяльності суспільства, адже саме продуктивність праці є фундаментальною підставою економічного зростання та підвищення рівня людського...

Зростання продуктивності праці має винятково важливе значення для досягнення визнаних світовою спільнотою соціально-економічних стандартів життєдіяльності суспільства, адже саме продуктивність праці є фундаментальною підставою економічного зростання та підвищення рівня людського розвитку.

Вплив продуктивності праці на економічне зростання підтверджує досвід багатьох країн з високорозвиненою ринковою економікою на перших етапах переходу від індустріального до інформаційного суспільства.

Підвищення рівня людського розвитку може бути досягнуте за рахунок підвищення продуктивності праці, зокрема, у промисловості та сфері послуг. Найбільше зростання продуктивності праці серед країн Європи у 2014 р. у порівнянні з 2008 р. відбулось в Польщі — на 30,4% або на 13632,17 дол./одного зайнятого в економіці, тоді як в Україні за цей же період темп приросту продуктивності праці становив лише 10,5 %. Відповідно до Звітів з людського розвитку та даних Світового банку та Державного комітету статистики України продуктивність праці в Україні у 2014 році становила лише 15,8% від аналогічного показника Люксембургу — лідера рейтингу країн за індексом людського розвитку, 17,2% від продуктивності праці США, 15,7% — Норвегії, 27,4% — Японії та 21,9% від аналогічного показника Німеччини. Проведені розрахунки дозволяють зробити висновок про наявність значних резервів підвищення продуктивності праці в Україні.

Спад продуктивності суспільної праці, який був допущений в Україні у 90-тих роках ХХ ст., повинен був стати поштовхом до впровадження відповідних рішучих заходів щодо подальшого уникнення подібних ситуацій. Однак в Україні, дотепер не розроблено чітких рекомендацій з питань управління продуктивністю праці та створення сприятливих умов для її підвищення.

Суттєвою проблемою є те, що після здобуття незалежності та відкриття кордонів в умовах економічної кризи, безробіття, низьких заробітних плат для багатьох українців стратегією виживання та підвищення добробуту стала трудова міграція за кордон. Саме цей міграційний потік є на сьогодні найбільш потужним. Рівень освіти працівників-мігрантів в основному середній (64 %). Проте за даними 2017 р. частка осіб з повною, а також базовою або неповною вищою освітою порівняно з 2012 р. дещо зросла — 33,5 % проти 30,5 %. Найбільше фахівців із повною вищою освітою серед працюючих у США (58,3 %), Ізраїлі (52,5 %), Португалії (35 %), Німеччині (31,4 %). У Білорусі, Польщі, Росії, Чехії переважали мігранти з середнім освітнім рівнем.

Найсерйознішу проблему становить “відплив мізків”, що зумовлює погіршення якісних характеристик зайнятих. Хоча підготовка спеціалістів з вищою освітою впродовж років незалежності не лише не скорочувалася, а й зростала. Україна втратила 15—20 % свого інтелектуального потенціалу ще на початку своєї незалежності внаслідок еміграції та переходу фахівців на роботи, що не потребували професійної праці та фахових знань. Ці втрати не надолужуються в результаті повернення мігрантів на Батьківщину. По-перше, виконуючи за кордоном здебільшого не кваліфіковану роботу, мігранти втрачають кваліфікацію. По-друге, повернення часто пов’язане із завершенням трудової кар’єри: значна частина мігрантів, які повертаються, не є в Україні економічно активними. По-третє, набуті за кордоном знання та вміння часто неможливо використати на Батьківщині через труднощі визнання зарубіжних дипломів та кваліфікації, набутої під час практичної роботи.

Попри те, що кошти грошових переказів від закордонних заробітків українських мігрантів є суттєвими, їхнє інвестиційне використання є незначним. За даними різних опитувань, до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише трохи більше 8 % мігрантів, але свідчень про те, що за рахунок використання зароблених мігрантами коштів суттєво зростає продуктивність праці у галузі аграрного чи промислового виробництва України, немає.

Водночас, зростання продуктивності праці не перестає бути ключовим чинником конкурентоспроможності не лише на мікро-, але і на макрорівні. В умовах глобалізації саме трансформаційні зміни, що відбуваються в економічній, соціально-трудовій, інституціональній та екологічній сферах, визначальним чином впливають на стан конкурентоспроможності національних економік.

Підвищення конкурентоспроможності економіки у цьому випадку можливе на основі реалізації її конкурентних переваг, пов’язаних з використанням новітніх технологій, інформації та інтелекту. При цьому важливим чинником економічного розвитку і конкурентоспроможності на всіх рівнях стає не накопичення матеріальних благ та послуг, а нагромадження знань, досвіду, вмінь, здоров’я, мотивації й інших продуктивних характеристик людей, що здобуваються у процесі людського розвитку.

Сучасна економіка стає усе більш інформаційною, оскільки продуктивність і конкурентоспроможність факторів виробництва залежать, у першу чергу, від їх здатності акумулювати, обробляти та ефективно використовувати інформацію, що заснована на знаннях. Саме ці зміни структури сучасної економіки обумовлюють її перехід від “матеріальної” до “інтелектуальної”. Відповідно, наукові знання та спеціалізовані унікальні навички їхніх носіїв стають основним джерелом та найважливішим чинником розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечуючи безперервний висхідний економічний розвиток.

Як зазначає відомий вчений і популяризатор науки, автор бестселера “Майбутнє Розуму” Мітіо Каку, “процвітати будуть ті країни, які правильно визначать співвідношення між різними видами капіталу і ті, які зможуть зв’язати їх разом, щоб вони працювали на підсилення переваг один одного”.

Важливим джерелом генерації нових знань є інтелектуальна активність. За інформацією Світового банку, об’єм багатства кожної країни формується на 64% за рахунок людського капіталу, на 16% — фізичного капіталу, і на 20% — за рахунок природного капіталу.

Вивчення досвіду економічно розвинених країн у рейтингу конкурентоспроможності підтверджує, що практично в усіх країнах світу завдання підвищення продуктивності праці вирішувалася за активної участі держави, на основі застосування цільових програм, що розроблялися за активної участі експертів у сфері економіки праці.

Серед міжнародних організацій, пов’язаних із проблемами продуктивності праці, можна виділити організації, що функціонують у складі ООН — МОП, ЮНЕСКО, ЮНІДО, Програма розвитку ООН. Національні центри об’єднують дві найбільші міжнародні асоціації — європейська і азійська. Європейська асоціація підвищення продуктивності праці була заснована в 1966 році, в якості наступника раніше існуючого Європейського агентства продуктивності. Метою асоціації є сприяння обміну досвідом та інформацією, а також організація спільних проектів серед своїх учасників. Членами асоціації є національні центри продуктивності праці або інститути продуктивності праці.

У США за підвищення продуктивності праці відповідають такі органи, як Бюро статистики праці, Міністерство праці, Американський центр продуктивності, які розробляють та впроваджують програми з управління продуктивністю праці для підприємств.

У Канаді такими органами є Департамент з питань регіонального промислового розвитку, Служба підвищення продуктивності, Економічна рада Канади та Канадський центр по ринку праці та продуктивності, які відіграють роль інформаційного центру з питань продуктивності праці, зокрема, з техніки її вимірювання. Національні центри підвищення продуктивності праці є майже у кожній країні світу.

Німецький центр продуктивності праці RKW, який є лідером в експертному середовищі, був створений в Берліні у 1921 році, за ініціативою Міністерства економіки та Асоціації німецьких інженерів. Завдання RKW полягало у розробленні та запровадженні методик підвищення продуктивності праці у різних секторах економіки, а також у вивченні передового досвіду інших країн (у першу чергу — США). Міністерство економіки Німеччини до сьогоднішнього дня підтримує роботу RKW як організаційними, так і фінансовими ресурсами.

У Сінгапурі — країні, успіхи якої вважають економічним дивом, Національна рада з продуктивності праці (National Productivity Council — NPC) була заснована у квітні 2010 року. Очолює Раду заступник прем’єр-міністра Сінгапуру, учасники Ради — керівники органів влади, різних асоціацій та об’єднань, а також приватного бізнесу. Мета Ради — досягти зростання ВВП Сінгапуру на 30% з 2009 до 2019 рр. за рахунок підвищення продуктивності праці у малому та середньому бізнесі. Робота Ради сфокусована на 16 секторах економіки, що вносять найбільший внесок у ВВП країни. Рада організовує наукові дослідження і розробки у галузі продуктивності праці, розробляє програми підвищення операційної ефективності та бере участь у реалізації програм державної підтримки бізнесу.

Попри існування в Україні Науково-дослідного інституту праці і зайнятості населення Міністерства соціальної політики України і НАН України, який вивчає соціально-економічні проблеми ефективності праці і резерви її підвищення; питання організації та нормування праці в галузях економіки; веде дослідження зайнятості, безробіття, тенденцій розвитку національного ринку праці та міграційних процесів в країні і окремих її регіонах; проводить дослідження проблеми мотивації, стимулювання та оплати праці; проводить аналіз рівня життя та доходів різних верств населення, соціальний захист його через систему страхування, а також вивчає зарубіжний досвід регулювання соціально-трудових відносин, конкретних пропозицій та ініціатив з боку держави із зазначеної тематики немає.

Тому висока активність притаманна представникам бізнесу, а саме — їх соціально-відповідальному прошарку. Одним з провідних майданчиків для обміну передовим досвідом та знаннями про створення виробничих систем став український LeanForum, вже втретє проводить на теренах України міжнародну конференцію з залученням висококласних експертів і досвідчених практиків бережливого виробництва. Конференція збирає компанії, які мислять категоріями завтрашнього дня з надією що незабаром передові технології управління використовуватимуть тисячі українських компаній, для яких LeanForum може стати провідником в експертне співтовариство, допоможе отримати доступ до знань, якими володіють і готові ділиться вже зараз кращі виробники в Україні.

ukrrudprom.ua

Материалы по теме: