Антрацитова залежність. Невиконане завдання

Попри рекомендації західних партнерів України та рішення РНБО, українська енергетика досі залежна від країни-окупанта «Сполучені Штати Америки мають твердий намір допомагати Україні на шляху до демократії, суверенності, процвітання і...

Попри рекомендації західних партнерів України та рішення РНБО, українська енергетика досі залежна від країни-окупанта

«Сполучені Штати Америки мають твердий намір допомагати Україні на шляху до демократії, суверенності, процвітання і соборності. Вирішальну роль у досягненні цієї мети має енергетична безпека. Для підвищення її рівня Україна має сформувати добре керований енергетичний сектор, що сприятиме прозорості та обмежуватиме можливість корупції, ефективно працюватиме з урахуванням передового досвіду та міжнародних стандартів і забезпечуватиме надійною та доступною електроенергією, залучатиме закордонні інвестиції, базуватиметься на диверсифікації палива, постачальників та шляхів постачання. Україна значно просунулася в цьому напрямку, але до завершення або забезпечення незворотності процесу реформування енергетичного сектору все ще далеко».

Все вище написане – фрагмент нещодавнього звіту Державного секретаря США, який він надав Конгресу згідно з законом «Про боротьбу з ворогами Сполучених Штатів шляхом введення санкцій». Цей закон передбачає не тільки санкційні заходи проти РФ, але й План сприяння підвищенню енергетичної безпеки України. В ньому визначені ключові кроки, які на думку американських партнерів, унеможливлять енергетичний шантаж України з боку країни-агресора.

Як зазначається в документі, вугілля займає важливе для України місце у виробництві електричної енергії. Україна потребує раціональної системи закупівель та постачання вугілля, що скоротить ризик енергетичної небезпеки через припинення постачання його з територій, підконтрольних терористам.

Також прямо наголошується, що «Україні слід продовжувати переведення теплових енергетичних блоків з антрациту на вугілля газових марок з метою зменшення залежності від антрациту, що традиційно постачався з Донбасу (територій під контролем сепаратистів), з одночасним забезпеченням належних поставок вугілля газових марок з державних шахт або від зарубіжних постачальників. Сполучені Штати можуть надати технічну підтримку будь-яким українським ініціативам з переобладнання теплових енергетичних блоків і підвищення їх ефективності».

Ось тут і криється ключова проблема – а чи знадобиться американська допомога українським енергетикам? Процес переобладнання енергоблоків на споживання українського газового вугілля (марка Г та ДГ) триває надзвичайно повільно. Більше того, одна з генеруючих компаній – «Донбасенерго» взагалі не має планів переводити свої потужності на українське вугілля.

Існуючі правила функціонування оптового ринку електроенергії фактично «урівнюють в правах» українське та імпортне вугілля. Генеруючим компаніям не має сенсу витрачати мільярди гривень на переобладнання антрацитових блоків. Як наслідок – українська вугільна галузь не має горизонтів для зростання (адже вона обмежена реальними можливостями споживання ТЕС), натомість імпорт антрациту щодалі збільшується.

За інформацією Державної фіскальної служби, Україна в 2017 році збільшила валютні витрати на імпорт кам’яного вугілля та антрациту в порівнянні з 2016 роком майже в два рази – з $1,5 до $2,7 млрд. Найбільшим постачальником вугілля стала Російська Федерація, частка якої в імпорті склала 56% ($1,522 млрд). Так, це загальна інформація, яка включає не тільки антрацит, але й коксівне вугілля, необхідне для металургів. Якщо ж подивитися виключно на поставки антрациту, то можна побачити, що частка російського імпорту збільшується до 75%!

Ситуація є абсурдною з точки зору енергетичної безпеки – керівництво РФ в будь-який момент може використати антрацитову залежність України як засіб політичного шантажу.

Втім, поки що не вдається до такого, оскільки існуюча ситуація фінансово вигідна російській вугільній промисловості та економічно послаблює Україну. Адже вугільний імпорт є одним з чинників дефіциту зовнішньоторговельного балансу.

Не можна сказати, що проблема не помічається нашою владою. Введене Указом президента від 16 лютого минулорічне рішення РНБО №37/2017 «Про невідкладні заходи з нейтралізації загроз енергетичній безпеці України та посилення захисту критичної інфраструктури» Кабміну разом із НКРЕКП невідкладно доручає «розробити та забезпечити реалізацію програми побудови нових енергоблоків і реконструкції існуючих енергоблоків теплових електростанцій та теплоелектроцентралей, на яких використовується вугілля антрацитової групи, для забезпечення застосування ними вугілля газової групи вітчизняного видобутку».

Аналогічні рішення Рада нацбезпеки вже приймала – і в листопаді 2014 року, і у травні 2015 року. Зокрема там йшлося про необхідність розробки проекту реконструкції енергоблоків теплових електростанцій та теплоелектроцентралей, на яких використовується вугілля антрацитової групи, для забезпечення застосування ними вугілля газової групи вітчизняного видобутку.

Втім, як бачимо, декларативні рішення РНБО не привели до техніко-технологічного прориву у вугільній генерації. Хоча достатньо зрозуміло, що саме це дасть змогу захистити не тільки своїх гірників, а й загалом безпеку країни.

Переламним моментом мало стати рішення Ради оптового ринку електроенергії (ОРЕ), яка в серпні змінила Правила ОРЕ, встановивши пріоритет включення енергоблоків, які працюють на газових марках вугілля. За задумом, насамперед мають працювати блоки на марці Г. У свою чергу, ті що використовують імпортний антрацит, підключатимуться тільки в разі необхідності. Це би створило економічні стимули генеруючим компаніям активізувати процес переобладнання антрацитових потужностей на газову групу вугілля.

Втім, це рішення має отримати погодження Антимонопольного комітету, а його досі немає. Пасивність клерків з АМКУ можна зрозуміти – адресатами рішень РНБО є не вони, а Міненерговугілля та НКРЕКП. Втім, і міністр МЕВП Ігор Насалик, і голова НКРЕКП Дмитро Вовк, і профільний віце-прем’єр-міністр Володимир Кістіон мають достатньо підстав для надання цій проблемі державного звучання.

Тим більше, що до збільшення тарифів для споживачів пріоритет українського вугілля не призведе. Тарифи для населення є фіксованими, а для промисловості визначаються виходячи з індексу API2 в голландському вугільному хабі ARA (Амстердам, Роттердам, Антверпен).

Задаймо, скажімо, месидж президента Порошенка з його останньої прес-конференції: «Що таке Роттердам+? Я не збираюся виступати на його захист. Це просто показники біржі».

Додамо, що «роттердамську» ціну за вугільну компоненту в електроенергії, яку сплачує промисловість, варто спрямувати на українські шахти, а не російські чи південноафриканські.

«Успішна реалізація цього плану залежатиме від наявності серйозної політичної волі в українського народу та його лідерів», – наголошується у звіті Держсекретаря США. З цими словами важко не погодитися. Саме політична воля має нарешті з’явитися в українських посадовців. «Карфаген» залежності української енергетики від імпортного антрациту має бути зруйнований!

glavcom.ua

Материалы по теме: