Альтернатива ЄС: Які перспективи України у геополітичних проектах «Міжмор’я» та ГУАМ

За 27 років незалежності Україна постійно змінювала свій зовнішньополітичний курс з Заходу на Схід.  Однак поки експерти та політики обстоювали той чи інший варіант інтеграційного вектору України, на горизонті століттями...

За 27 років незалежності Україна постійно змінювала свій зовнішньополітичний курс з Заходу на Схід.  Однак поки експерти та політики обстоювали той чи інший варіант інтеграційного вектору України, на горизонті століттями існував інший, третій шлях для створення геополітічного союзу – південний.

Журналіст видання ІНФОРМАТОР вирішив розповісти про перспективи двох регіональних проектів, від впровадження яких наша держава може отрамати економічні та політичні дивіденди.

Спадок Гетьмана Дорошенка

Одним з перших державних діячів, хто у новій українській історії звернув увагу на Південь і побачив там союзника у боротьбі за визволення козацької держави був гетьман Петро Дорошенко.

Портрет Гетьмана України і “Обох берегів Дніпра” Петра Дорошенка

Саме за його правління у епоху Руїни було бодай ненадовго об’єднано Правобережну та Лівобережну Гетьманщини. І якщо попередники та наступники Дорошенка у боротьбі за владу завжди спиралися на підтримку Московського царства (Лівобережжя) чи Речі Посполитої (Правобережжя), то сам гетьман, отримавши булаву на правому березі Дніпра, вороже ставився як до польської корони, так і до московського царя.

Однак геополітична ситуація довкола українських земель у другій половині XVII століття склалася таким чином, що перебуваючи у сфері інтересів трьох тогочасних наддержав було неможливо вистояти, не залучаючись підтримкою котроїсь із них.

Унікальність політики Петра Дорошенка була саме в тому, що він поглянув на Південь, де на той момент на уламках Візантії вже досягла апогею своєї могутності Оттоманська імперія. Саме на Велику Порту зробив ставку гетьман у боротьбі за здобуття незалежності України.

Причиною цього було укладення між Польщею та Московією у 1667 році Андрусівського мирного договору, який абсолютно нехтував інтересами Гетьманщини та позбавляв українські землі автономії.

Натомість за свідченнями історика Наталії Яковенко, угода між Україною і Туреччиною була підписана на наступних умовах:

  • територія української держави мала охоплювати землі від Перемишля до Путивля
  • підтверджувалося право вільного вибору гетьмана, який обирався довічно;
  • українська православна церква зберігала автономію у складі константинопольського Патріархату;
  • українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь османської казни;
  • на українських землях османи і татари не мали права споруджувати мечеті і брати ясир;
  • Османська імперія і Кримське ханство не повинні були укладати мирних договорів з Річчю Посполитою і Московією без згоди гетьмана;
  • султанські грамоти, які стосувалися України, мали писатися турецькою та українською мовами.

Однак втручання Московського царства та Речі Посполитої у внутрішні справи Гетьманщини, а також постійні міжусобні війни серед козаків призвели до занепаду політичного та військового союзу з Портою, війська якої розпочали так само грабувати українські міста та брати ясир.

І попри крах планів Дорошенка, його політичний курс створив новий потенцій вектор розвитку майбутньої української держави.

Чорноморська доктрина 

Велику увагу “південному” напряму зовнішньої політики майбутньої незалежної української держави приділяв один з ідеологів вітчизняного націоналізму Юрій Липа.

У своїй праці 1940 року “Чорноморська доктрина” Липа стверджує, що причорноморські країни (всі країни, які мають вихід до Чорного моря) мають об’єднатися в один блок навколо політичних, економічних і соціальних цінностей, де лідером буде Україна, враховуючи її перевагу у площі, чисельності населення і його працелюбності.

“Чорноморська доктрина” Юрія Липи

Після того, як українська держава стане головною силою на Чорному морі, Юрій Липа пропонував створити федерацію народів у складі України, Польщі, Литви та Білорусі, де головна роль належала б саме нашій державі.

Чорноморський економічний простір

Зі здобуттям Україною незалежності, питання вибору зовнішньополітичного вектору постало з новою силою. Відповідно керівництво молодої держави одразу мусило обирати на якому з “двох стильців” – західному чи східному варто “сидіти”.

Ну а поки тривали дебати, Україна підписувала стратегічно важливі політичні та економічні угоди, які на перший погляд, не декларують інтеграційного та геополітичного вектору розвитку нашої держави.

Прикладом такої угоди є підписання у 1992 році, за ініціативою Туреччини, договору про створення Організації Чорноморського економічного співробітництва, до якої увійшли Україна, Росія, Туреччина, Албанія, Азербайджан, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Румунія та Сербія.

Представники країн-членів ОЧЕС під час 25-го саміту у Стамбулі

Стратегія розвитку нового об’єднання розроблялася в ході самітів, що проходили в Бухаресті (червень 1995), Москві (жовтень 1996) і Ялті (червень 1998). У Ялті був підписаний Статут ОЧЕС, після чого вона отримала статус міжнародної регіональної організації.

14 лютого 2008 року у Києві під час зустрічі міністрів закордонних справ країн ОЧЕС та Трійки ЄС було розпочато нову програму — “Чорноморська синергія”, метою якої було побудувати двосторонні відносини ЄС з країнами чорноморського регіону у галузі енергетики, транспорту, міграції та боротьби з транскордонною злочинністю.

У чому ж вигідність подібного регіонального політичного проекту для його учасників? Справа в тому, що основним вектором розвитку зовнішньоекономічних відносин для країн-членів ОЧЕС був проєвропейський, а тому питання асоціації чи повноцінного членства для цих країн постало б рано чи пізно. І тут регіональний союз міг би додати політичних дивідендів країнам басейну Чорного моря у переговорах з ЄС, оскільки спілкування велося б на рівні двох потужних наддержавних структур (ОЧЕС також має законодавчий орган і донедавна планувалося проводити уніфікацію законодавства у ключових напрямах).

Однак проект Чорноморського економічного співробітництва, попри очевидну економічну та політичну вигідність для України, був недооцінений вищим керівництвом держави і відкладений у “далеку шафу”. Однією з причин цього можна вважати панівне становище Росії та Туреччини в організації та їх сприйняття України, як другорядного партнера, а також невизначеність її зовнішньополітчиного курсу.

З початком російської агресії, перспектива цього геополітичного проекту за членства у ньому Російської Федерації виглядає дуже примарно.

Від ГУАМу та Вишеградської четвірки до Балто-Чорноморського союзу

З метою протидії впливу РФ на країни Чорноморського басейну, за президентства Леоніда Кучми у 1997 році було створену ще одну регіональну міжнародну організацію – ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова).

Зустріч прем’єр-міністрів країн-членів ГУАМ у Києві

Спершу союз мав виключно економічні мотиви існування і був зосереджений на створенні інфраструктури для транзиту нафтопродуктів з прикаспійських родовищ до країн Європи.

Зрозуміло, що впровадження такого проекту ставило під загрозу монополію РФ на експорт енергоносіїв до ЄС. Саме тому робота організації всіляко саботувалася, наприклад в Україні за президентства Януковича ГУАМ вважався “непотрібним проектом”, російські ЗМІ називали союз “помаранчевим” (на честь помаранчевої революції у Києві, оскільки у Молдові, Грузії та Україні відбулися опозиційні виступи).

Однак з початком окупації Криму та російскої агресії на сході нашої держави, розпочався новий етап взаємодії між членами ГУАМ. Причин цьому дві.

Перша – Україна так само як і Молдова (ПМР), Грузія (Абхазія і Південна Осетія) та Азербайджан (Нагорний Карабах) постраждала від збройного втручання РФ і підконтрольних їй сил та отримала окупацію частини власної території.

Друга – вибір євроатлантичного вектору розвитку держав-членів ГУАМ (Азербайджан поки не планує ставати членом ЄС та НАТО, однак його керівництво декларує потребу поглиблювати співробітництво).

Тож тепер окрім економічного, альянс Грузії, України, Азербайджану та Молдови перетворився на політичний та військовий союз.

Важливим для подальшого розвитку організації є приєднання у якості спостерігача ключового гравця у чорноморському регіоні – Туреччини, що свідчить про її зацікавленисть у співпраці з країнами ГУАМ, а також про потенційне переродження ОЧЕС у новому форматі, де ключові позиції відійдуть саме Україні.

Окрім дипломатичних успіхів на Півдні, союз продовжує налагодження відносин з іншими регіональними організаціями всередині ЄС: Вишеградською групою (Польща, Чехія, Словаччина й Угорщина) та об’єднанням країн Балтії (Латвія, Литва та Естонія). Про це свідчать спільні заяви керівників організацій.

Фактично, наразі на базі ГУАМу може відбутися оформлення нового геополітичного утворення – Балто-Чорноморського союзу або, як його ще називають – Міжмор’я.

Концепції складу Балто-Чорноморського союзу

Свідченням цього є заяви українського президента про бажання нашої держави приєднатися до Вишеградської групи та спільні угоди про співпрацю між ГУАМ та Балтійською асамблеєю.

Президент Польщі Анжей Дуда неодноразово заявляв про необхідність створення міждержавного союзу від Балтійського до Чорного і Адріатичного морів. Зрозуміло, що найближчим часом не варто очікувати формування нового економіко-політичного союзу на кшталт європейського. Перш за все тому, що і Вишеградська четвірка і Балтійські країни є членами євроспільноти.

Решта потенційних членів Міжмор’я, включно з Україною, наразі лише стали на шлях євроінтеграції. Однак наявність союзних відносин з державами, які вже утвердилися у ЄС може прискорити процес входження країн-претендентів до складу альянсу.

Для країн ГУАМ це означатиме формування потужної лобістської коаліції всередині Європейського союзу, а для Вишеградської четвірки і балтійських держав потенційне членство її союзників у євроспільноті перетвориться на підвищення їх політичної ваги всередині об’єднання, що в свою чергу дасть змогу країнам Міжмор’я на рівних протистояти впливу Франції та Німеччини.

Однак оформлення Балто-Чорномоморського союзу наразі виглядає довгостроковим проектом, на відміну від варіанту розширення сфери ГУАМу і перетворення його на базу для майбутнього об’єднання всіх країн Східної, Південно-Східної Європи та Закавказзя.

Чому на Південь? 

Будь-який геополітичний проект має містити у собі економічну вигоду. Саме тому варто розглянути, які ж “дивіденти” принесе, в першу чергу, Україні тактична орієнтація на Південь.

Першою перевагою такого вектору зовнішньої політики є зацікавленість нашої держави у енергетичній незалежності, яка на даному етапі недосяжна за наявних ресурсів. Агресія РФ виключає можливість співпраці з нею у питаннях постачання енергоносіїв. Реверсні поставки палива з ЄС не здатні забезпечити потреби українського населення та промисловості, до того ж вони здійснюються завдяки тому ж таки газу з Росії.

Проект побудови нафтопроводу від Каспійського моря до Європи

Саме тому перспективним є налагодження поставок нафтопродуктів з Прикаспійського нафтогазоносного регіону Азербайджану. Такими чином вдасться зберегти транзитний потенціал України, а також забезпечити вітчизняні підприємства паливом. Також важливим, в першу чергу для України та Азербайджану, моментом є знищення монополії РФ на поставку енергоносіїв до Європи.

Наступним плюсом розвитку Чорноморського економічного союзу на базі ГУАМ – зацікавленість українського виробника у нових ринках збуту для власної продукції. Так, імплементація вже підписаних угод про зони вільної торгівлі з країнами ГУАМ дасть змогу державам-членам об’єднання налагодити торгівельні зв’язки та розширити сфери співпраці через створення спільних підприємств, а зростання товарообороту у басейні Чорного моря прискорить залучення державних і приватних коштів у розбудову морської та наземної інфраструктури.

Приєднання Туреччини до ГУАМ та підписання з Анкарою угоди про ЗВТ відкриє для вітчизняного виробника аграрної продукції нові шляхи торговельної експансії за межі басейну Чорного моря, оскільки уряд Туреччини може бути посередником у перемовинах з Єгиптом, який є спостерігачем у Організації Чорноморського економічного співробітництва, а значить останній зацікавлений у співпраці з її членами.

Чому саме Єгипет? Справа в тому, що наразі надвисока конкуренція на європейському ринку примушує шукати нові майданичики для збуту власної продукції. Для України у даному випадку залишають незвіданими ринок Африки та Південно-Східної Азії.

Ключем до їх “завоювання” може стати Єгипет, точніше підписання з ним торгівельних угод, оскільки Суецький канал дасть змогу швидко проникати вітчизняним товарам до Азії, а географічне розташування країни на Півночі Африки відкриває “вікно” для експансії на ринок всього Африканського континенту.

Таким чином розвиток співробітництва в рамках ГУАМ у середньостроковій перспективі створює передумови для поглиблення економічної співпраці між країнами Чорного моря, а у довгостроковій – потенційно здатен запустити процес торгівельної експансії України. До того ж “курс на Південь” може стати фундаментом для нового, вже європейського союзу, де центр зміститься з Парижа та Берліна до Києва та Варшави.

Максим Лиманський 

ІНФОРМАТОР

Материалы по теме: